Марина — цариця московська

День цей нічим особливим не був відзначений в історії святкування царського весілля та коронації Марини Мнішек. А втім, дещо й відбулося. Принаймні, був завуальований — користуючись мовою дипломатів, — «прокол» з послом Речі Посполитої.

Воєвода Юрій Мнішек, як умову свого примирення із зятем-царем, висловив побажання, аби цар таки прийняв польських послів, як належить їхньому рангу.

Цар, аби не роздмухувати конфлікт з тестем, охоче погодився і 11 травня прийняв польських послів — офіційно, як цар-государ Московії.

Був він того дня веселий, привітний, в розчудесному настрої — ніченька його, що минула з молодою царицею, була вщерть переповнена любов’ю, — балакучий, щедрий на жарти, часом і крутуваті, аж солоні — в істинно руському дусі.

Був він того дня у російському костюмі.

Правда, зодягати, як його до того зобов’язував сан, царський костюм і костюм особливий, для урочистих прийомів, Дмитрій навідріз відмовився!

Ще й весело розсміявся, знову уявивши себе в царському «облачении»: кафтан, ферязь, охабень, а зверху ще й довжелезна і важка шуба — у травні місяці, в закритому помешканні! А ще ж архіурочисте «облачение» платно з коміром (барми), з вишитими іконками — просто смішно! — з «наперсним» хрестом чи окладенем — золотим ланцюгом, зі скіпетром і державою. Ні стояти, ні повернутися в такому «облачении». Ні навіть ворухнутися, ще й доведеться паритися, як у добрій лазні. Ні, ні, від такого вбрання Дмитрій-цар навідріз відмовився — чим ще більші викликав підозріння у московитів щодо свого походження. (Не руський він, не руський, якщо не хоче облачатися в урочисту одіж руського царя!)

Але треба було хоч раз зодягнутися — все ж таки руський він — у щось руське. Хоч на день змінити польський гусарський костюм, такий зручний для нього, легкий, у якому він почувався добре і вільно. Почувався не дрімучим руським царем, а європейським монархом. Тож Дмитрій 11 травня нарядився руським. Але — простим, як руські кажуть, парнем. Вбрався у широку сорочку (рубаху) і в порти. Вузькі штанини заправив у сап’янці. Правда, сорочка простора, довга із довгими рукавами та круглим вирізом і розрізом біля коміра, але хай. Головне, що вона, сорочка, навипуск, підперезався широким плетеним поясом — танцювати і взагалі веселитися у такому вбранні можна, і це вже добре. Правда, всі руські — а особливо знать — носили вуса і бороди, довгі й розкішні (стригли волосся на голові «під горшок» лише простолюдини), а багаті голови начисто голили. А ось вуса і бороди носили розкішні — особлива гордість кожного істинного руського боярина чи дворянина, не кажучи вже про царя. Але Дмитрій і цей давній руський звичай порушив, голив бороду наголо, і це теж викликало серед московитів до нього нарікання та неприязнь як до чужака.

Бояри на званий обід прийшли всі у трьох чи в чотирьох одягах, тлусті, як боввани. Але вбрання їхнє було з тонких сукон, шовків, оксамиту й парчі, що були привезені до Москви зі Сходу й Заходу, із Середньої Азії, Індії, Персії, Китаю, Італії, Фландрії та Англії і були дуже дорогими, що викликало у їхніх носіїв особливу гордість і пиху — знай наших! Хоч виряджені й потіли за столами, як у лазні, але всім демонстрували своє розкішне і дороге вбрання, а отже, свій статок.