Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
Родом з Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 173-го піхотного Кам'янецького полку (Черкаси, згодом — Чернігів). Останнє звання у російській армії — підполковник.
В українській армії з 1918 р. У грудні 1919 р. — інтернований польською владою у Луцьку. З лютого 1920 р. був приділений до штабу 1-ї (згодом — 6-ї) Січової дивізії Армії УНР. У травні 1920 р. — командир Старшинського куреня 6-ї дивізії, згодом — помічник командира 6-ї запасної бригади Армії УНР, підполковник. З 03.08.1920 р. — начальник оперативного відділу штабу 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. До 28.02.1922 р. перебував у складі 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. У подальшому був переведений до управління військових комунікацій Генерального штабу УНР.
Перебував на еміграції в Польщі. Помер від травм, одержаних під час трагічного випадку на роботах у м. Слонім Гродненської губернії, там же похований.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 108; Спр. 905. — С. 31; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 100. — С 2; Монкевич Б. З останніх днів боротьби//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 6. — С. 4–7; Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 137.
(4.08.1894—?) — підполковник Армії УНР.
Родом із с. Спаське на Чернігівщині. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З 22.12.1917 р. — начальник відділу зв'язку штабу 26-го Українського корпусу. З 24.02.1918 р — старший ад'ютант штабу 26-го корпусу військ Центральної Ради. З 17.04.1918 р — молодший ад'ютант штабу Харківського (згодом — 7-го) корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З червня 1918 р. — старшина Сердюцької дивізії Армії Української Держави. З 10.08.1918 р — слухач Інструкторської школи старшин. З 03.01.1919 р — на посаді обер-старшини оперативного відділу штабу Лівобережного фронту Дієвої армії УНР 3 30.01.1919 р. — старшина для доручень оперативного відділу штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. З 01.05.1919 р. — помічник начальника оперативного відділу штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 30.04.1920 р. — старшина штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР. З 25.05.1920 р. — завідувач квартирного відділу столичного коменданта у Вінниці. З 23.06.1920 р. — начальник дислокаційного відділу Головного управління Генерального штабу УНР. У 1929 р. закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 142; Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С. 152.
(14.02.1883–1938?) — підполковник Армії УНР.
Народився на Полтавщині. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 1-м розрядом та з відзнакою (занесенням на мармурову дошку) (1907), служив у 73-му піхотному Кримському полку. Закінчив Миколаївську військову академію Генерального штабу за 2-м розрядом (1914), переведений до Генерального штабу у 1915 р. Брав участь у Першій світовій війні: командував ротою 73-го піхотного Кримського полку. З 08.07.1915 р. викладав у 3-й Київській школі прапорщиків. З 15.07.1916 р. — старший ад'ютант та з 06.12.1916 р. — в. о. начальника штабу 49-ї піхотної дивізії. Під час війни був двічі поранений (24.091914, 13.05.1915), нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою. Останнє звання у російській армії — підполковник (з 15.11.1917).
З 01.12.1917 р. — штаб-старшина для доручень штабу 26-го Українського корпусу. З 20.01.1918 р. — начальник штабу українізованої 65-ї піхотної дивізії військ Центральної Ради. З квітня 1918 р. — начальник штабу 11-ї пішої дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 30.12.1918 р. — начальник штабу 6-го Полтавського корпусу військ Директорії.
З 31.01.1919 р. — начальник штабу Чорноморської дивізії Дієвої армії УНР. З 20.02.1919 р. до 24.03.1919 р. — начальник штабу та в. о. начальника Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. Станом на 31.08.1919 р. — штаб-старшина для доручень Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 14.10.1919 р. — начальник організаційного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР (ГУГШ). З 19.03.1920 р. — начальник відділу навчання військ ГуГШ УНР. З 19.04.1920 р. — начальник відділу статутів та навчання військ Генерального штабу УНР.
Рак Онісім фото 1927 року (з приватної колекції)
У листопаді 1920 р., після відступу Армії УНР на територію, зайняту польською армією, залишився в Ямпільському повіті, де у грудні 1920 р. вступив на службу до РСЧА: служив на посаді завідувача сектором загальної військової освіти ямпільського військового комісара. З 12.10.1922 р. — начальник канцелярії ямпільського військового комісара. З жовтня 1922 р. — викладач 51-х піхотних Харківських курсів. Згодом — викладач Харківської школи червоних старшин. Репресований у 1937–1938 рр.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. -G 461–462; Список лиц с высшим общим военным образованием состоящих на службе в РККА к 1.03.1923. — Москва. — 1923. — С. 186; Чугуевцы, Новый Сад. — 1939. — Кн. 2. — С. 37; Євтимович В. Історія статуту польової служби// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 9. — С 14–16; Омельченко Т. Від Кременчука до Бірзули//За Державність. — Каліш. — 1929. — Ч. 1. — С. 165–169.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
З 03.01.1919 р. — отаман для доручень командувача Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 12.01.1919 р. — т. в. о. помічника командувача Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 17.02.1919 р. — старшина для доручень командувача Південно-Західного району Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. -Оп 1. — Спр. 7. — С. 1, 10,102.
див.: Рихвальський
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Станом на 11.05.1919 р. — командир 52-го пішого дієвого Збаразького полку Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7 — С 139
(11.11.1870-11.06.1920?) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, Миколаївське кавалерійське училище (1891), вийшов корнетом до 25-го (згодом — 9-го) драгунського Казанського полку (Житомир), закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1904), брав участь у Російсько-японській війні. Служив на штабових посадах у Київській військовій окрузі. З 21.08.1908 р. — викладач Тверського кавалерійського училища. З 29.03.1909 р. — підполковник. З 25.03.1912 р. — полковник. З 18.07.1914 р. — начальник штабу 1-ї Туркестанської козачої дивізії. З серпня 1914 р. — начальник штабу 3-ї Донської козачої дивізії. З 12.06.1915 р. — начальник штабу 16-ї кавалерійської дивізії. З 24.01.1916 р. — командир Кримського кінного полку. Нагороджений Георгіївською зброєю (09.03.1915, за бій 21.08.1914). З 07.07.1917 р. — начальник штабу 9-ї кавалерійської дивізії. З 03.09.1917 р. — начальник штабу 2-го кавалерійського корпусу. З 29.09.1917 р. — генерал-майор.
З кінця 1917 р. — начальник українізованої 9-ї кавалерійської дивізії, згодом перейменованої на 3-тю Сердюцьку кінну дивізію військ Центральної Ради. З 20.07.1918 р. — начальник адміністративної управи канцелярії Військового міністерства Української Держави. 01.10.1918 р. звільнився з української служби.
Тоді ж перейшов до т. зв. Особливого корпусу, що формувався переважно з офіцерів, що відмовилися служити в Армії Української Держави, для боротьби проти більшовиків. У складі частин корпусу брав участь у боях з військами Директорії. У грудні 1918 р. виїхав до Одеси. З 26.01.1919 р. перебував у резерві чинів Збройних Сил Півдня Росії. З 13.06.1919 р. — начальник Чеченської кінної дивізії ЗСПР. З 18.03.1920 р. — командир Окремої Кримської кінної бригади Збройних Сил Півдня Росії.