Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10

Вряди-годи до опікунів доходили звістки від нього. Один час він був власником і капітаном чотирищоглового залізного вітрильника, що плавав під англійським прапором і возив вугілля з Ньюкасла. Про це вони дізнались, бо до них надійшов рахунок за куплене судно, а потім ще прочитали в газетах прізвище Діка Фореста як власника судна, що врятувало пасажирів нещасливого «Оріона», і врешті одержали для Діка страхову премію, коли вітрильник потонув майже з усією командою під час великого урагану біля Фіджі. 1896 року Дік був на Клондайку; 1897— на Камчатці, де захворів на скорбут; а тоді раптом виринув з американським військом на Філіппінах. Потім якось вони прочули, що він, хтозна як і нащо, вже став власником і капітаном старого вантажного пароплава, що під сіамським прапором теліпався по всіх морях, давно викреслений з реєстрів Ллойда[97].

Час від часу вони одержували Форестові ділові листи з різних кипучих портів усіх кипучих морів. Одного разу їм довелось натискати всі пружини, щоб уряд штату вжив цілого свого впливу на Вашінгтон, аби визволити Діка з якоїсь халепи в Росії. Про ту авантуру в газети не попало ані слова, зато вона збудила по всіх дипломатичних представництвах у Європі трепет щирої зловтіхи.

Потім вони нагодою прочули, що Дік лежить поранений у Мафекінгу; далі — що він перехворів на жовту пропасницю в Гваякілі; а ще згодом його нібито суджено в Нью-Йорку за жорстоке поводження зі своїми матросами. Тричі з’являлись у газетах повідомлення, що він загинув: один раз — у бою, в Мексіці, а двічі — ніби його страчено у Венесуелі. Після цих фальшивих тривог опікуни вже не хвилювались, коли він переплив на сампані[98] Жовте море, і спокійно сприймали чутки, ніби віп помер від бері-бері[99], попав з російським військом у полон до японців під Мукденом або сидить у японській військовій в’язниці.

Один тільки раз Дік ще спромігся їх схвилювати: це коли він, як і обіцяв, «передурівши», у тридцять років вернувся до Каліфорнії з дружиною. Він повідомив їх, що одружений з нею вже кілька років, і всі троє опікунів, як виявилось, добре її знали. Містер Слокем утратив вісімсот тисяч доларів, а її батько — цілий свій капітал під час банкрутства Лос-Кокоських срібних копалень під Чівавою, у Мексіці, коли уряд Сполучених Штатів вилучив срібло з обігу. Містер Девідсон видобув мільйон, а її батько — цілих вісім мільйонів з Останнього Кону — отого висохлого і знов заводненого людьми струмка в окрузі Амадор. Містер Крокет, тоді ще зовсім юнак, разом з її батьком наприкінці п’ятдесятих років «вишкрібав» Мерседську улого-випу, був йому за дружбу, коли він у Стоктоні брав шлюб з її матір’ю, а в Грантс-Пасі грав у покера з ним та самим Грантом[100], тоді ще молоденьким лейтенантиком, про якого на Заході знали тільки, що він добре б’ється з індіянами, але кепсько грає в карти.