Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Саме через разючий контраст із попередньою німецькою культурною перевагою чимало внутрішніх і закордонних спостерігачів відчували розчарування, коли дивилися на нову Республіку: Реймон Арон був не єдиний, хто згадував, що ХХ століття раніше здавалося німецьким. Коли виявилося, що стільки німецької культурної спадщини заплямовано та списано з рахунку через те, що нацисти використовували її для своїх цілей, стало незрозуміло, який саме внесок Німеччина могла зробити в Європу. Німецькі письменники й мислителі з цілком зрозумілих причин були одержимі питомо німецькими проблемами. Варто підкреслити, що Карл Ясперс, єдина велика фігура з донацистського інтелектуального світу, яка брала активну участь у післявоєнних дебатах, найбільш відомий своїм єдиним внеском у внутрішню німецьку дискусію — есеєм 1946 року про «Питання німецької провини». Але в перше післявоєнне десятиліття західнонімецькі інтелектуали найбільше маргіналізували себе тим, що ретельно уникали ідеологізованої політики в той час, коли суспільний дискурс у Західній Європі відрізнявся сильною та радикальною політизацією.
Британці також у ті роки перебували здебільшого на узбіччі європейського інтелектуального життя, хоча й із зовсім інших причин. Політичні позиції, які розділяли Європу, були відомі і Британії: міжвоєнні сутички щодо пацифізму, Великої депресії та Іспанської громадянської війни розділили Лейбористську партію й інтелектуальну лівицю, і в подальші роки всі ці розбіжності залишалися в пам’яті. Але в міжвоєнній Британії ані фашистам, ані комуністам не вдалося перетворити суспільну незгоду на політичну революцію. Фашисти загалом зосереджувалися в бідніших районах Лондона, де вони в 30-х роках певний час грали на народному антисемітизмі; Комуністична партія Великої Британії (КПВБ) ніколи б не здобула підтримки, яка б виходила за межі її перших опорних осередків у шотландській кораблебудівній промисловості, деяких шахтарських спільнотах та купці фабрик у Західному Мідленді в Англії. Навіть під час короткого піка популярності в 1945 році партія отримала тільки 102 тисячі голосів (0,4% виборців) і двох членів парламенту. Обидва вони втратили мандати після виборів 1950 року. Під час виборів 1951 року КПВБ здобула підтримку 21 тисячі виборців із 49-мільйонного населення.
Тож комунізм у Великій Британії був політичною абстракцією. Це в жодному разі не виключало інтелектуальної симпатії до марксизму серед лондонської інтелігенції та в університетах. Більшовизм від початку мав певну привабливість для британських соціалістів з Товариства Фабіана, як-от Герберта Веллса, які вбачали в політиці Леніна і навіть Сталіна щось знайоме та близьке: суспільне впорядкування згори з боку тих, хто знає найкраще. А британська бюрократична лівиця, як і їхні сучасники в міністерстві закордонних справ, не мали часу перейматися недолею маленьких країн між Німеччиною та Росією, які вони завжди вважали надокучливими.
Але в той час, коли ці питання викликали запеклі дискусії по той бік Протоки, комунізм жодним чином не мобілізував і не розділяв інтелектуалів у Британії в подібний спосіб. Як зауважив Джордж Орвелл у 1947 році, «англійці не настільки зацікавлені в інтелектуальних питаннях, щоб бути до них нетерпимими». Натомість інтелектуальні й культурні дебати в Англії (та меншою мірою в решті регіонів Британії) були зосереджені навколо внутрішньої проблеми — перших проявів занепокоєння щодо державного «занепаду», що тривало багато десятиліть. Це було властиво для неоднозначних настроїв, які панували в післявоєнній Британії: країна, яка щойно закінчила шестирічну війну та перемогла смертельного ворога, розпочала безпрецедентний експеримент соціального капіталізму — і все одно діячі культури були одержимі пошуком ознак занепаду й погіршення.