Книга дивних нових речей

Я набираю ці слова, закутавши ноги ковдрою. Ти, мабуть, знемагаєш там від спеки, але тут у нас холодно, і я вже тиждень сиджу без газу. І не через якусь аварію чи несправність, а через жахливе бюрократичне божевілля. Компанії, яка поставляє — поставляла — нам газ, автоматично відраховувалася плата з нашого рахунку в банку «Барклайз». Але, коли «Барклайз» луснув і ми перевелися до «Банку Шотландії», щось сталося з налаштуваннями рахунку. Комп’ютерний збій. І ось ні сіло ні впало мені приходить «остання вимога». Я намагалася заплатити, але саме тут і почалося безглуздя: вони не схотіли розмовляти зі мною, тому що я не є «власником рахунку». Я кілька разів пропонувала їм заплатити, але вони все відмовляли: «Вибачте, пані, ми можемо говорити тільки з власником рахунку», — тобто з тобою, Пітере. Я бозна-скільки часу провела на телефоні, намагаючись владнати це. Думала попросити сусіда зайти й поговорити з ними грубим голосом — що, звісно, було б нечесно, — але вони однаково, напевно, спитали б у нього дівоче прізвище твоєї матері. Урешті-решт я полишила спроби це владнати. Чекатиму, коли вони подадуть на нас до суду, — сподіваюся, там усе вирішиться. Кажуть, що ця химерна погода в багатьох частинах Англії спричинила безлад у комунальному господарстві, і (як сказав мені один майстер, з яким я мала розмову) «майстри носяться повсюди, наче кури з відрубаними головами». Цьому чоловікові в піарі працювати!

Пам’ятаєш Арчі Гартлі? Днями я зіткнулася з ним у лікарняному кафе, і він...