Книга дивних нових речей

Дишдаша його — тепер чиста, якщо не зважати на чорнильну пляму, що вилиняла до тьмяно-бузкового кольору — висіла на звичайній мотузці для білизни, натягнутій за допомогою простого блоку. Уже вкотре Пітер здивувався очевидній прихильності АМІК до простих технологій. Він очікував побачити тут електросушарню з комп’ютерним меню; мільйон мегават енергії завжди напохваті лише для того, щоб сполоснути пару пітнявих шкарпеток. Навіть на пралці — якою він досі не користувався — зверху було приліплено напис «БЕРЕЖІТЬ ВОДУ! МОЖЕ, ВИПРАТИ ЦЕ РУКАМИ?», до якого попередній мешканець кімнати дописав фломастером: «ВИ ПРОПОНУЄТЕ СВОЇ ПОСЛУГИ, ПАНІ?»

Хто залишив цей напис? Хтось із тих безіменних аміківців, які, не витримавши більше ніж два тижні, збожеволіли? До речі, пам’ятай, Пітере: Ґрейнджер, коли забирала тебе, дивилася так, що було очевидно: вона хоче зрозуміти, чи ти бува не божеволієш також. Чи не збираєшся зникнути за тими самими обріями, що й Тартальйоне із Курцберґом?

Досі голий після душу, Пітер стояв перед дзеркалом і розглядав ті зміни в собі, які спричинило його перебування в поселенні. Вершечки вух справді обгоріли. Уздовж надбрівних дуг на виступах кістки також виднілася запечена кірка. Нічого, що вражало б. Шкіра загалом була засмагла і мала здоровий вигляд. Пітер схуд, стали помітними ребра. Він, щойно поголившись, зауважив, що невеличка жирова складка під підборіддям зникла, через що обличчя стало різкішим, дещо втратило м’які риси. Утім, ця м’якість завжди була оманливою. За тих часів, коли був безхатьком, Пітер часто користувався своїм лагідним виглядом, що аж випромінював середньокласову порядність, — і люди гадали, що його можна цілком безпечно лишати на кілька хвилин самого в себе на кухні чи на задньому сидінні власної машини. А він за ці кілька хвилин цупив їхні камери, мобільні телефони, прикраси — усе, що потрапляло під руку. Через годину злодій уже продавав крадене, а ще за півгодини винюхував чи видудлював увесь свій виторг.