Там, де козам роги правлять

А тепер, коли Клема не стало, погляд на нього змінився. В очах Міхала він набув величезної ваги. Всі мешканці погорілого села прийшли ховати його, говорили про те, що вони надумали при в’їзді в село поставити меморіальний камінь на честь людини, яка загинула, рятуючи дитину. Еля казала, що з Клемом загинув великий талант. І самому йому, Едекові, спогади про того хлопця дали багато цінного...

То як же воно справді? Чи Клем стояв якось вище від усіх них, чи тільки красива, хоча й зовсім не потрібна смерть породила оту легенду?

Здвигнув плечима. Не так просто все це. Коли б можна було поговорити з Вікою, дівчина знала Клема краще, ніж інші, вони довгі години розмовляли, Клем ділився з нею своїми планами.

Тепер Едек думав про Віку. Не знав, чи поліпшилися трохи їхні стосунки, чи все лишилося без змін. Бо й тоді, на прощання, вона ж ясно сказала, що йдеться не про розрив знайомства, а про щось інше, про те, що зв’язувало їх між собою і викликало у дівчини бажання, щоб він поцілував її. Взаємини з Зосею стали на перешкоді. А Зося виходить за свого мельника...

Навіть на суді мерзотникові пощастило. Марцінський і слова про нього не пискнув. Едек якийсь час мучився, чи правильно він зробив, що сам визначив браконьєрові кару. Тим паче, що десь у душі хлопець не був цілком певен, чи справді тільки оті осінні історії в лісі і в Піші наштовхнули його на думку розправитися з мельником, чи тут ще більшу вагу мала Зося і його вражене чоловіче самолюбство.

Суд пройшов зовсім не так, як спочатку сподівалися, він був ніби осторонь того, чим саме жило містечко та його околиці. Пожежа в селі і смерть Кульчика заступили ті вже трохи задавнені справи. Вирок — п’ять років ув’язнення — було сприйнято схвально. І що характерно — Марцінського звинувачували не так у браконьєрстві чи в утриманні підпільної чинбарні, як у намаганні застрелити людину.

Едек зітхнув з полегкістю, що й ця справа уже позаду. Він не любив судів, тим більше коли доводилося брати в них безпосередню участь. А тут він, так само, як і Міхал та обидва Гасинці, виступав за свідка звинувачення. Повторив свідчення, які давав слідчому. Повертаючись на місце, помітив серед публіки втуплені в нього очі і скривлене іронічною посмішкою обличчя мельника. В них був неначе виклик і люта ненависть, прикрита машкарою зневаги. Немовби попередження, що рахунки між ними все ще не закінчені.

Тепер хлопець усміхнувся, згадавши той погляд. Мельник — це для нього було вже минуле. Страшна бійка у лісі поклала край не тільки конфліктові між ними двома, але і якійсь внутрішній боротьбі в Едековім серці. Тепер йому все видавалося б зовсім іншим, яснішим, коли б не Віка і не Кульчик.

Едек прислухався, але в сусідній кімнаті було тихо і спокійно. Певно, Міхал уже заснув. У кожного свої переживання, клопоти, і кожен повинен перенести їх сам. Будь-які повчання тут мало допоможуть. Зрештою життя розбиває так багато мрій, що, може, взагалі не треба дозволяти собі мріяти. Але чого ж тоді варте було б життя? Клем описував їм свою дівчину, був такий захоплений. Мріяв, як складеться їхнє спільне життя. Збирався провідати матір, на іменини засипати її улюбленими квітами. Адже такі думки полегшують життя, роблять його багато красивішим. Едек бачив ту дівчину, вважав, що вона дуже мила, а на вроду — середня, далеко їй було до чарівного образу, створеного закоханим серцем юнака. Але важливіший був, певно, саме той його образ, а не дійсність.