Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
Витягуючи вугра, хлопці наполохали рибу, та й апетит уже нагадував про себе. Пора було зробити перерву. Бралося вже до півночі.
Річка розлилась аж на мочарі та драговини, годі було й думати, щоб десь тут знайти місце для привалу.
Трохи похолоднішало, і хлопці наділи светри. Але й так було парко та душно.
Клем з Едеком заходилися розпалювати вогонь і готувати їжу. Метек з Міхалом виїхали човном на те місце, де добре брали лящі. Вони згадали чудового в’язя, заманулося смаженої риби. Заплюскотіли весла, і човен зник у нічній темряві.
Едек голосно сказав:
— Знаєш, я ніколи не думав, що застряну десь у лісництві край світу. Я ж умів жити тільки містом і в місті.
— Скандалів у давньому стилі тобі не бракує й тут,— усміхнувся Клем, виведений із задуми.— Твоя правда, сюди щось тягне... Скільки вже років я отак навідуюсь до Гасинців, потім вириваюся звідси і... повинен знову повертатися. З Елею ми теж буватимем тут. Може, я зароблятиму стільки, що їй не треба буде працювати, тоді б ми приїздили сюди і взимку, і такою весною, як оце зараз, і в осінні холоди, коли так чудово бродити по лісі і слухати, як під ногами шелестить листя... Кожного захопить ця глушина, а втім, не глушина, бо тут життя більше, ніж десь в іншому місці. Стільки птахів, звірини, люди цікаві — простіші, добріші, а часом і жорстокіші. Все тут інакше, не так, як скрізь, зовсім інакше.
— Інакше,— повторив Едек, якому дуже сподобалося це визначення. Так, тут зовсім інакше. І це притягує, це затримує.
Над водою почулися голоси. Поверталися Метек і Міхал. Обидва були збуджені, про щось голосно сперечалися.
— Що сталося?
— Якийсь чорт поламав у Міхала вудочку,— гукав з темряви Метек.
— Напевне, сом. Одну вудочку ми закинули з живцем — може, думали, схопить вугор. Міхал поклав вудлище на краю човна, ловив лящів на тісто. Раптом вудлище стрибнуло вгору, з усієї сили лупонуло Міхала в лоб, насилу встиг піймати його в повітрі, хотів тягнути — куди там, тільки затріщало, вудлище розпалося на три куски, і все.
— Скільки живу, не бачив сома.
— Рідко коли щастить його спіймати. Мазури кажуть, що в цьому озері є сом-велетень, більший, ніж човен, появляється тільки перед якимось нещастям...
— То, може, це він і був? — занепокоївся Міхал.
— Такий не поласується на твою верховодку... Три роки тому батько впіймав сома — важив двадцять кілограмів, голова — мов у коня. Надзвичайно смачне м’ясо. Треба буде якось уночі поставити на сома. Міцний м’який дріт, на кінці великий трійник, а на ньому — обдерта жаба...
— Бр-р-р, я не згоден,— здригнувся Клем.
Метек і Міхал привезли з собою два великі лящі. Тепер хлопці спільними зусиллями чистили їх. У повітрі парило ще дужче, стих навіть легесенький вітрець, стало темніше. Метек озирнувся, показав на південну частину неба:
— Погляньте, що находить!
Темна хмара низько, мало не над головами, сунула, тиха і похмура. Ставало дедалі більш душно.
— Не буде ж у такий час грози? — непевно запитав Едек.
— Їдьмо швиденько, це найкраща погода на вугрів,— зірвався Метек, який знав усі рибальські таємниці.
— Чорт, дома ніколи риба не буває така смачна, як тут,— сопіли хлопці, випльовуючи дрібненькі кісточки ляща.— Що, невже грім?
У небі загриміло довго, протяжно. Чорна хмара насувалася на них, більшала, протяжний грізний гуркіт котився по небу, блискавка гострою стрілою розітнула горизонт, її догнала друга, два розкоти грому злилися в один, навколо почалася справжня канонада, мигало часом так ясно, що хлопці добре бачили зосереджені бліді од хвилювання обличчя одне одного.
— Гайда кудись під кущі, зараз як лине — вимокнемо до нитки. О, вітер гуде.
Він ще тільки мчав далеким шумом з блискавками, які розтинали небо яскравими смугами, потім загойдав верховіття дерев і раптом спустився до самої землі, пригнув у низькому поклоні кущі й очерети, підняв хвилю, яка покотилася далі на глибини, ставала більша й більша, здіймалася запіненими валами.
Клем стояв, широко розкривши рота, захоплений. Буря, яка з кожною хвилиною дужчала, мала свою небезпечну, страшну чарівність. Клем сильно впирався в землю, не піддаючись дедалі дужчим поривам вітру, стежив за блискавицями, які вже без перерви креслили небо згори донизу, навскіс, ламаними зигзагами, грубими лініями, ніби якийсь шаленець-маляр переносив на темне полотно незвичайну, неземну картину.
Грім гуркотів над ними, глушив кожне слово. Блискавки тонули в озері, і коли на мить стало тихо, почулося, як закричали перелякані качки. Метек схопив Едека за плече, вони стояли, охоплені подивом і тривогою. Тільки Міхал, як завжди спокійно, збирав ковдри і ретельно гасив вогонь, з якого раз у раз летіли іскри.