Там, де козам роги правлять

Вогонь клубочився, сипав іскрами, затягував усе димом і знову спалахував полум’ям. Кругом було ясно, якось жахливо ясно. Люди, які метушилися на пожежі, заливалися потом, який струмками стікав по обличчях, червоних, страшних у тому несамовитому світлі.

Скрізь вешталися діти, голосили жінки, через вікна летіли подушки і постелі, меблі, всяке домашнє начиння.

На цьому кутку села всі хати з одного боку були охоплені полум’ям. Тліла вже одна хата і з другого боку, кілька чоловіків марно силкувалися баграми стримати вогонь. Бряжчав насос, із шланга прискав слабенький струмінь води, під нього підставляли відра, які потім із рук у руки передавали ближче й ближче до пожежі. Воду хлюпали у вогонь; він сичав і на мить причаювався, а потім вибухав знову, ще дужче. Пронизливо голосила молода жінка, верещало якесь немовля, гвалт і метушня тільки заважали гасити пожежу.

Кілька чоловіків ламали плоти між будівлями, хтось гарячково зривав з маленького хлівця солом’яну покрівлю, інші вкривали дахи мокрими ганчірками. Вітер свистів, ніби кепкуючи з усіх тих заходів, зривав цілі клапті з покрівель, підхоплював палаючі факели і ніс їх далеко від охоплених вогнем хат, шпурляв ними об землю, сипав іскри на інші будівлі. Едек оглянувся на школу. До неї вже було недалеко.

— Дощ! Хоча б пішов дощ! — гукав хтось благально і тривожно.

Але дощу не було. Тільки грім гуркотів уже рідше, не так сліпили блискавки, і шум бурі гинув у гаморі пожежі. А вітер не вщухав, і це тепер був найперший, найнестримніший ворог.

Хлопці всі четверо кинулися помагати — виносили з найближчих хат речі, виводили худобу, яка злякано впиралася, стежили, щоб вогонь не перекинувся на сусідні дахи.

Потім вітер наче трохи вщух, причаївся, немов збирав сили для нової навали, коли раптом гострий, як удар меча, сліпучий блиск із глухим гуркотом увірвався поміж людей і одразу погас, викликавши у відповідь тільки переляканий гомін, який переріс у страшний крик.

Якась чудернацька, закручена спіраллю блискавка ударила в будинок по той бік вулиці, значно далі від основного пожарища. І весь той будинок, немов якийсь фейєрверк, піднявся враз вогнем, виріс кривавими поверхами, зашипів, здригаючись, замиготів іскрами, здавалося, зайшовся непогамовним криком жаху.

Це вже була катастрофа. Усе, що зробили, аби стримати пожежу, нічого не дало. Несподіваного удару блискавки не відвернути. Хтось там іще викидав у сад пожитки, хтось метушився біля вікна, але зараз же вискакував, струшуючи з волосся та обличчя іскри, качався по сирій землі, щоб не загорівся затлілий одяг. Ще хтось намагався вивести поміж стінами вогню корову, яка щосили впиралася; вибігали перелякані свині, збиваючи з ніг людей, які стояли на вулиці.

І раптом усіх пройняв крик, повний переляку: