Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
Едек із свого сидіння потис простягнуту до нього руку. Був страшенно приголомшений цією зустріччю, не знав, що й відповідати. Дивився на некрасиве обличчя з рубцем шраму від ножа на правій щоці, на вертляву постать, на неприємні, мокрі від поту руки з короткими товстими пальцями.
— Злазь із цього трону, хильнемо трохи.— Красавчик брав ініціативу в свої руки.— Пам’ятаєш, як ти мене в Ольштині віддубасив? Кілька днів лежав у лікарні — своєю ж власного залізякою по черепу дістав. А потім ти десь дівся. Хоча б уже за те маєш почастувати мене,— підбивав він Едека.
Залєський згодився, тільки від’їхав на бічну вулицю, щоб трактор не стояв перед забігайлівкою. Красавчик нагадав йому Ольштин, компанію таких типів. Зітхнув. Боже мій, як далеко тепер усе це від нього. Інший світ...
— В Ольштині ти не знав, що робити. Треба було з Красавчиком зійтися. Ми б так усе прибрали до рук, що ніхто й не писнув би. Ну, будь! Господи помилуй, поїхали!
Красавчик знову налив у високі чарки, засміявся.
— Я цілий місяць шукав тебе. Не знаю, чи зберіг би ти свою шкуру. А тоді пройшло, я не злопам’ятний.
Знову випили. Після кількох чарок Едек почував себе краще. Горілка повернула йому самовпевненість, яку він на кілька хвилин було втратив. Що там Красавчик, давня історія. А випити можна, чого ж, не зашкодить.
— Що це тебе аж до Піша принесло? — здивувався він.
— У цей паршивий закуток? Бачиш, у мене тут є родич, я приїхав провідати його. За кілька днів уже їду назад, тут можна здохнути з нудьги. Навіть дівчат путящих нема, всі гноєм просмерділися.
— Чорт, делікатний ти зробився! Що там в Ольштині? Як братва? Квиточки збувають?
— Усе так само. Тільки міліція дужче береться. Дали їм автомашини, рації, тепер треба добре метикувати, щоб пристойно заробити. Але є способи, якось крутимося... Мене, розумієш, чотири місяці тримали, спіткнувся на одній роботі. Було б гірше, але потерпілий боявся, сказав, що не пам’ятає. Дружки трохи пострашили його. Добре мажеш — легше їдеш, це давно перевірено. Розказуй, що ти робиш на тому тракторі? Давно тут сидиш?
— Давно. Працюю, вожу колоди на тартак.
— Ну, це робота не для мене! Тягнеш, тягнеш і що — як на два куски витягнеш, то й радий, хіба не так?
— По-різному буває. Мені тут добре. Живу над озером, у лісництві, спокійно, ловлю собі рибу.
Красавчик разом із стільцем відхилився назад. Підозріливо дивився на Едека. Не вірив, явно не вірив.
— Балакай! Ти — і спокійна робота? Може, думаєш тут якесь діло провернуть?
— Облиш. І в голову не приходило.
— На квитках тут теж не заробиш. Був я вчора в кіно, бачив. Кому тут збувати квитки?
— Вип’ємо.— Едек підніс чарку. Йому вже набридала ця розмова.
Зате Красавчик був у чудовому гуморі і з кожною чаркою ставав самовпевненіший. Ляснув Едека по плечу.
— Далеко живеш?
— Кілометрів десять звідси. Є таке місце, називається Суми.
— Суми-фуми — тра-ля-ля. Бери огірок.
— А я думав, що вбив тебе. Боявся.
Обличчя Красавчика стало серйозніше, рубець на правій щоці почервонів, і він пильно подивився на Едека.
— То це ти одразу тоді втік од міліції? І досі сидиш? Слухай, ти, може, і тепер думав, що мене нема в живих?
— Ні, я з газет знаю, що все обійшлося благополучно. П’єш?
— П’ю, за здоров’я мамусі, як свербить у вусі. П’ю! Але щось тут не те.— Він простягнув руку через стіл. З-під чохли сорочки показалося татуювання. Схопив Едека за груди.— Ану, скажи, маленький, ти справді знав, що я живий?
Залєський обережно, але міцно взяв його руку, вивільнив з неї вилоги піджака.
— Красавчик, не заводься! Ми почали мирно пити. Я сказав, що прочитав у газетах про нашу бійку.
Той дивився на нього вузькими шпаринками очей, потім зареготав:
— Козиришся, як і тоді. Але я люблю відважних. Давай тягни, пий за тата й маму!
Він перехилився над столиком, розпатланою чуприною торкався Едекової голови.
— А я тобі кажу, кинь, брат, усе це. На селі гнитимеш? У цій дірці? Я ждатиму тебе в Ольштині. Доброї братви тепер мало, два такі, як ми, цілий світ завоюють. Гроші, дівки, горілка — всього цього буде по зав’язку. Не бійся, без мокрої роботи. Тепер це невигідно. Є інші способи. То як, приїдеш?
— Не знаю ще. Ти довго тут будеш? — Едек хотів перевести розмову на інше. Він давно не пив, і тепер алкоголь — а випили вони вже багато — ударив йому в голову.
Красавчик занепокоївся. Витріщив на товариша неприємні очі, трохи затуманені, але все ще пильні. Вилив з пляшки решту горілки.
— Заправляйся. Дивись, одну вже видули. Взяти ще?