Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
Островів тут, можливо, й не нараховувалося в буквальному розумінні тисяча, але їх було безліч та ще й таких дрібних, що легко було загубити їм лік, хоча подекуди траплялися серед них і більші. Джаспер тим часом звернув із протоки, що була немовби головною, і повів тепер судно При досить сильному вітрові та сприятливій течії такими вузенькими протоками, в яких, здавалося часом, навряд чи вистачало простору, щоб «Вітрогон» пройшов, не зачепившись снастями за дерева; іноді ж судно з розгону проскакувало крізь невеличкі затоки й знову опинялося між круч, дерев і кущів. Вода всюди стояла така прозора, що кидати лот було ні до чого; однакова ж повсюдно глибина робила це плавання практично цілком безпечним, хоча Кепові, призвичаєному до морських просторів, увесь час ввижалося, що тендер от-от удариться і розіб’ється вщент.
— Все! Я складаю з себе будь-яку відповідальність! Так, так, Слідопите, я більше не відповідаю за наслідки! — не втримався, нарешті, старий моряк після того, як маленьке судно, сміливо йдучи вперед, проскочило ціле й неушкоджене іще одну, здається, двадцяту числом вузеньку протоку.— Пхатися такими рівчаками — значить зневажати мореплавську науку й закидати під три чорта всі її закони й правила!
— Ну, що ви, що ви, Солона Водо,— якраз навпаки: це і є вершина мореплавського мистецтва. До того ж, зважте, що Джаспер ніколи не вагається, а, як добрий хорт, женеться, піднявши голову, ніби доводячи, що в нього чудовий нюх. Ручуся головою, що хлопець, зрештою, приведе, нас, куди треба, як і давно вже був би привів, коли б ми з самого початку дозволили йому це зробити.
— Без лоцмана, без лота, без маяків, без бакенів, без...
— І без сліду! — підказав провідник.— Саме це для мене чи не найбільша дивина! Всім відомо, що на воді не лишається слідів, проте Джаспер веде судно так упевнено, неначе перед його очима видно сліди мокасинів на прілому листі, і бачить свій вірний курс так ясно, як ми оце бачимо сонце в небі!
— Провалитися мені, коли я повірю, що в нього є хоча б компас!..
— Приготуватися згортати клівер! — раптом вигукнув Джаспер, тільки посміхаючись на зауваження своїх супутників.— Згортай! Тепер стерно праворуч! Так! Так! Ще праворуч! На борт! Клади обережно стерно на борт... і підводь тихо! Тепер стрибай на берег з канатом! Ні, краще кидай, там уже наші напоготові!
Все це було виконано так хутко, що глядачі не встигли й прослідкувати за окремими маневрами «Вітрогона», як він уже був так повернутий до вітру, що його грот ослаб і затріпотів; за допомогою самих поворотів стерна тендера підвели бортом до утвореної скелястим берегом природної набережної, де його й пришвартували товстими канатами. Одне слово, вони прибули, нарешті, на пост, де солдатів п’ятдесят п’ятого полку із звичайним у таких випадках задоволенням зустріли їхні товариші, які з нетерпінням чекали зміни.
Не приховуючи своїх радощів, першою зістрибнула на берег Мейбл, а за нею з не меншим поспіхом залишив палубу зі своїми вояками й сержант — зайве свідчення того, як знудився він на борту корабля. Пост, як його просто називали солдати п’ятдесят п’ятого полку, був і справді місциною, яка породжувала райдужні надії на відпочинок у людей, що так довго були сковані на борту судна, та ще такого маленького, як «Вітрогон». Всі острови тут були досить-таки пологі, хоч і достатньо підносилися над рівнем води, внаслідок чого клімат на них був сухий і справді цілющий. Всі вони були досить заліснені, а переважна більшість їх у ті далекі дні ще була' під пралісом. Острів, зайнятий під пост, був зовсім невеликий, площею акрів з двадцять, до того ж, очевидно, за кількасот років перед цим внаслідок якоїсь катастрофи, що відбулася у цих нетрях, він утратив багато дерев, і майже половина його являла собою відкриту, порослу травою галявину. На думку офіцера, що облюбував цей острівець для військового поста, дерева не відросли на галяві через прозорий струмок, який протікав тут неподалік і здавна приваблював до себе індіян, котрі нібито повитоптували все, учащаючи сюди по воду під час полювання й ловитви лососів, що в свою чергу дало змогу розростися буйній траві, яка поспіль захопила цей клин. Але яка б не була причина того, факт залишається фактом: це був чи не наймальовничіший серед усіх довколишніх островів, до того ж, на ньому вже були й ознаки цивілізації, яких повсюдно так бракувало в цьому неосяжному краю.