Першому гравцеві приготуватися

Ні я, ні Ейч не знали, що відповісти, тому просто продовжували посміхатися і кивати. Зрештою я набрався сміливості і спитав:

— А інші вже теж приїхали? Шото і Арт3міда?

Те, як я сказав «Арт3міда» змусило Морроу довго і голосно гиготіти. Через кілька секунд я зрозумів, що Ейч теж сміялася.

— Що? — сказав я. — Що смішного?

— Так, — відповів Оґ, посміхаючись. — Арт3міда прибула першою, кілька годин тому, а літак Шото приземлився близько тридцяти хвилин тому.

— Ми з ними зустрінемося зараз? — запитав я, невдало приховуючи свою тривогу.

Оґ похитав головою.

— Арт3міда вважає, що зустріч з вами прямо зараз буде непотрібним відволіканням. Вона хотіла почекати до завершення «великої події». І Шото погодився, — він секунду вивчав мене. — Мабуть, це справді на краще. У вас великий день попереду.

Я кивнув, відчуваючи дивне поєднання полегшення та розчарування.

— Де вони зараз? — запитала Ейч.

Оґ переможно підняв кулак у повітря.

— Вони вже в ОАЗі, готуються до нападу на «шісток»!  — Його голос луною відбився від землі та високої кам’яної кладки особняка. — Йдіть за мною! Час наближається!

Ентузіазм Оґа повернув мене до тями і я відчув у шлунку нервовий вузол. Ми пішли за нашим добродієм у халаті через широкий двір, залитий місячним сяйвом. Підходячи до основного будинку, ми проминули невеликі ворота в квітучий сад. Місце для саду було дивне, і я не міг зрозуміти його мету, поки не побачив у самому центрі великий надгробний камінь. Тоді я зрозумів, що це має бути могила Кіри Морроу. Але навіть при яскравому місячному світлі було занадто темно, щоб розібрати напис на камені.

Оґ завів нас через головний вхід особняка. Світло всередині було вимкнене, але замість того, щоб його ввімкнути, Морроу взяв зі стіни справжній факел і ним освітлював нам шлях. Навіть у тьмяному світлі смолоскипів велич місця заворожувала. Стіни покривали гігантські гобелени і величезна колекція витворів мистецтва, а у передпокої вишикувалися статуї ґарґуйлів і обладунки.

Йдучи за Оґом, я набирався мужності, щоб поговорити з ним.

— Слухайте, я знаю, що зараз, мабуть, не найкращий час, — сказав я. — Але я великий шанувальник вашої роботи. Я ріс, граючи в інтерактивні розвивальні ігри «Halcydonia Interactive». Вони навчили мене читати, писати, рахувати, вирішувати головоломки…

Я продовжував торохкотіти, поки ми йшли, розповідаючи про улюблені ігри його компанії і захоплюючись Оґом.

Ейч, напевно, думала, що я підлещувався, тому що хихотіла протягом всього мого монологу, але Оґ сприйняв його спокійно.