Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
Конан схопився на ноги.
— Ходімо, Конане, повернімося в той коридор, пересидимо там, поки ти не одужаєш!
— Ні за що! — вигукнув варвар. — Ми що, щури, щоб ховатися по норах? Ми підемо з цього проклятого міста, і хай хоч хто-небудь спробує нам у цьому перешкодити!
— А твої рани?
— Та не відчуваю я ніяких ран, — бадьоро сказав він. — Можливо, захмелів трохи, і в цьому вся суть, але я не відчуваю більше болю!
Він підійшов до вікна, теж не поміченого Наталою. Вона подивилася через його плече. За вікном чорніло оксамитове небо, усипане мачинами зірок. Унизу сірим нескінченним килимом простягалася пустеля.
— Таліс говорила, що все це місто — одна-єдина величезна споруда, — пригадав Конан, — отже, кімнати й зали у фортечних вежах теж з’єднуються зі всіма іншими. Нам пощастило.
— Що ти задумав? — запитала вона з побоюванням у голосі.
— Там на столі кришталевий глек, — сказав він замість відповіді. — Наповни його водою і прив’яжи до нього ручку з цієї ось тканини. Я теж трохи попрацюю.
Вона підкорилася, а коли, закінчивши з цим, підвела голову, то побачила, що Конан зв’язує туго скручеці шовкові стрічки, відірвані від запони, в довгий мотузок, один кінець якого вже був прив’язаний до ніжки масивного столика зі слонової кістки, що стояв в алькові.
— Спробуємо щастя в пустелі, — пояснив варвар. — Таліс говорила, що за день подорожі звідси — оазис, за два дні мандрів на південь — другий. Там ми і перечекаємо, поки затягнуться мої рани. Ні, справді це вино творить дива! Тільки-но я був напівтрупом, а зараз міг би гору звернути. А ти пошукай, нарешті, собі якийсь одяг!
Натала зовсім забула, що їй бракує одягу, та, згадавши про жар і пекуче сонце, якими зустріне їх пустеля, вона поспішила накинути на себе шовковий серпанок. Кімерієць тим часом підійшов до вікна і, презирливо сплюнувши, без зусиль виламав ґрати, викувані з якогось золотистого металу. Оперезавши стегна Натали мотузком, він затягнув петлю, переніс дівчину за зеленуватий парапет і обережно спустив її на мотузці вниз. Коли вона звільнилася з петлі, він витягнув мотузок угору і прив’язав до нього глек із водою. Коли глек опинився біля дівчини, по мотузці швидко з’їхав і сам кімерієць.
Коли він ступив на землю, Натала полегшено зітхнула. Вони стояли біля міської стіни під оксамитовим куполом зоряного неба, лицем до безмежної пустелі. Дівчина й гадки не мала про небезпеку, що підстерігала їх далі, але серце її співало від радості, бо вони залишили нарешті це непривітне, убивче місто.
— Якщо знайдуть мотузок, можуть влаштувати за нами погоню, — буркнув Конан, закидаючи на плече глека, — хоча мені здається, що вони тепер і кроку ступити з міста побояться. Гаразд, південь он там. Ходімо.
Конан із ніжністю, зовсім не характерною для нього, взяв Наталу за руку, і вони попрямували в пустелю, не озираючись на холодно поблискуючу за їхніми спинами стіну Ксутала.
— Скажи, Конане, — наважилася, нарешті, запитати Натала, — ти там, у чорному коридорі, ніде не бачив Таліс?
— Було темно, я взагалі нічого не бачив, але обмацував шлях перед собою і знаю, що там нікого не було.
— Хоча вона мало не замучила мене на смерть, — шепнула дівчина, — та мені шкода її.
— Оце так приймають гостей у цьому проклятому місті! — гнівно вигукнув варвар, та одразу ж заспокоївся. — Нічого, нас вони надовго запам’ятають. Їхні кишки й мізки розмазані мало не по всьому місту, а цьому їхньому Тогу, гадаю, дісталося навіть гірше, аніж мені. Зрештою, ми навіть вдало виплуталися зі всієї цієї історії. Є вода, знаємо, де шукати оазис. Мене, правда, неабияк пошматували, та й у тебе на спині суцільні рубці від батога…
— Це ти винен! — спалахнула бритунка. — Коли б ти не витріщався на цю стигійську кішку…
— О Кроме! — пробурчав варвар. — Треба, щоб на голову впало небо, лише тоді примусиш жінку забути про ревнощі. Чи ж я винен, що в мене закохалася стигійка?..
…Повернувшись у гіборійські землі, Конан знову подався в найманці, проте армія, в якій він служив, була розгромлена в південній Стигії. Кімерієць перетнув савану, вийшов на узбережжя і приєднався до піратів із островів Бараха. Ще раз ім’я Амра-Лев прогриміло всіма портовими містами. Проте корабель його пішов на дно, і варвар вступив у Вольницю під начало якогось Заралла. Загін цей стояв у прикордонному містечку Сукмет, і життя там було, слід сказати, нестерпно нудне…
ЧЕРВОНОГОЛОВІ ЦВЯХИ
1. ЧЕРЕП НА СКЕЛІ