Конан, варвар із Кімерії

— Я постережу, а ти пий, — сказав насилу Конан.

— Пий, пий, я не хочу. Приляж сюди, я омию твої рани.

— Не чую дзвону мечів, — здивувався він, протираючи очі, немов намагаючись зірвати з них якусь пелену.

— Тут нікого немає, Конане.

Він навпомацки відшукав край чаші фонтану, нахилився, занурив лице в чисту, прозору рідину й пив, пив, пив, не в силах відірватися. Коли варвар підвів голову, Натала побачила, що безумство вже зникло з його очей. Він полегшено витягнувся на плитах біля фонтана, але вираз заклопотаності не полишив його знівеченого обличчя, а шабля так і залишилася стирчати в міцно стиснутому кулаці.

Вона омила його рвані рани й перев’язала найглибші з них бинтами з розірваної на широкі смуги шовкової завіски. Займаючись цією роботою, Натала ні на мить не припиняла гарячкових роздумів про те, що їм слід робити далі. Якщо вони залишаться в палаці, їх рано чи пізно знайдуть — в цьому вона не сумнівалася. Щоправда, не виключено, що ксуталійці вже не шукають їх, а давно сплять де-небудь у своїх потаємних кімнатах, спрямувавши душі в нескінченні лотосові блукання.

Закінчивши перев’язувати рани, Натала підвела голову — і сторопіла. В алькові48, спочатку не поміченому нею, хтось був — крізь щілину в полозі49 видніла мертвотно-біла людська рука. Намагаючись рухатися якомога тихіше, щоб не турбувати кімерійця, дівчина, тримаючи кинджал напоготові, підкралася до алькова. Благаючи серце битися тихіше, вона поволі відсунула запону. На подіумі, схожому на ложе катафалка, покоїлася жінка з жовтуватою шкірою, а поряд із нею, на рівні її плеча, стояла нефритова посудина із золотистою рідиною. Ймовірно, це був той самий чудовий еліксир, про який говорила Таліс. Натала обережно нахилилася над сплячою, ледве не дотикаючись до неї кінчиком кинджала, і схопила посудину.

Притиснувши до себе глек з дорогоцінною рідиною, вона кілька секунд роздумувала, чи не слід перетворити сон лотоса жовтолицьої жінки у вічний сон, — проте так і не змогла примусити себе ввіткнути кинджал у беззахисне тіло, знову запнула полог і повернулася до Конана, який мирно сопів у напівзабутті.

Сівши поряд, вона піднесла посудину до вуст варвара. Той слухняно ковтнув кілька разів, потім дивно оживився, сів і вихопив глека з рук дівчини.

— Присягаюся Кромом, — сказав він, — це те саме чудове вино. Звідки воно у тебе?

— Стояло там, в алькові, — показала вона рукою. — Там спить якась жінка.

Конан припав губами до краю глека й осушив його кількома величезними, жадібними ковтками.

— О Кроме! — видихнув він із полегшенням. — Я відчуваю життєдайний вогонь у жилах! Воно додало мені нових сил!