Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
— Щоб тебе демони узяли, кицько, — роздратовано сказав він. — Відберу я в тебе…
Він зробив крок до неї, але завмер, як кіт перед стрибком. Десь у лісі пролунали крики, стогони, тріск переломлюваних кісток.
— Леви напали на коней! — закричала Валерія.
— Леви? Нісенітниця! — пирхнув Конан, і очі його заблищали. — Ти чула коли-небудь левове ревище? Я, наприклад, чув. Ти чуєш, як тріщать кістки, — навіть лев не вбиває коня з таким шумом.
Він побіг униз стежкою, Валерія за ним. Пам’ять про сутичку миттєво зникла, поступившись місцем відчуттю спільної небезпеки, яке ріднить ось таких шукачів пригод. Коли вони спустилися нижче від крон дерев, крики затихли.
— Я знайшов твого коня біля озера, — прошепотів він на ходу. А ступав варвар так безшумно, що вона зрозуміла, чому він заскочив її зненацька. — І прив’язав поряд свого. Увага! Коні мають бути там, за кущами. Чуєш?
Валерія чула, і мороз пробіг по шкірі. Вона вхопилася за могутню руку супутника. З-за дерев чувся хрускіт кісток, тріск м’язів, що розриваються, і ціла гама усіляких хрипів, прицмокувань та інших звуків страхітливого бенкетування.
— Це не леви, — шепнув Конан. — Хтось жере наших конячок, але тільки не леви. Присягаюся Кромом…
Звуки зненацька обірвались, і Конан осікся. Порив вітру з їхнього боку був спрямований туди, де бенкетував невидимий хижак.
— Йде сюди, — сказав Конан і підняв меча.
Листя гойдалося, і Валерія ще міцніше вчепилася в руку Конана. Джунглі вона знала погано, але розуміла, що не кожен звір здатний так розгойдати стовбури.
— Великий, певне, як слон, — пробурмотів Конан, ніби вгадавши її думки. — Якась чортівня…
З гущавини листя з’явилася морда, якої не побачиш і в жахливому сні. Роззявлена паща відкривала ряд важких пожовтілих ікол. Зморшкувата морда належала ящеру. Величезні більма, ніби збільшені у тисячу разів очіудава, нерухомо втупилися в людей, які притиснися до скелі і самі немов скам’яніли. Кров покривала обвислі лускаті губи і скрапувала вниз.
Голова — більша від крокодилячої — гойдалася на довгій броньованій шиї, круг якої коміром на всі боки стирчали рогові шпильки, а потім, ламаючи кущі й дерева, виповз величезний барилоподібний тулуб на коротеньких ногах. Білясте черево волочилося майже по землі, а колючий хребет здіймався так високо, що навіть Конан, зіпнувшись на кінчики пальців, не зміг би до нього дотягтися.
Довгий, увінчаний шпилькою, як у величезного скорпіона, хвіст тягнувся далеко позаду.
— Назад на скелю, швидко! — Конан підштовхнув дівчину. — Не схоже, щоб він міг лазити по скелях, але коли стане, на задні лапи, то дістане нас…
Чудовисько рушило до них, ламаючи кущі й молоді дерева, а вони майнули до вершини, як листя за вітром. Валерія озирнулась і побачила, що страшний гігант стоїть, немов стовп, на задніх лапах, як і передбачав Конан. Її охопила паніка. У вертикальному положенні тварюка здавалася ще більшою, а морда ящера сягала нижніх гілок гігантських дерев.
Тоді залізна рука Конана вхопила її за плече й зі страшенною силою потягла в зелене переплетіння гілок, а потім аж на гору — саме тоді, коли передні лапи чудовиська гуркнули об скелю, яка затремтіла від удару.
Одразу ж слідом за утікачами висунулася величезна голова. Вони з жахом дивилися на обрамлену зеленню страшну, з роззявленою пащею й палаючими очима, морду. З тріском захлопнулася паща, і голова сховалася, немов занурилася в озеро. Крізь поламані гілки вони роздивилися, що чудовисько сіло на задні лапи й витріщилося на них.
Валерія затремтіла.
— Довго він тут сидітиме?
Конан штовхнув череп, що валявся серед листя.
— Цей бідолаха виліз сюди, рятуючись від нього чи його родича. І помер із голоду. Кістки цілі. Ясно, це той самий дракон, про якого чорношкірі розказують легенди. А якщо так, то від нас він так просто не відчепиться.
Валерія журливо подивилася на нього, забувши про недавню сварку. Вона намагалася приборкати страх. Не раз показувала вона свою відвагу на морі й на суші — на слизьких від крові палубах бойових галер, на стінах узятих штурмом міст, на піщаних пляжах, де хлопці з Червоного Братства різали один одного в боротьбі за владу,
Але те, що на них чекало, було набагато страшніше. Удар клинка й полум’я битви — це ще нічого. Та безпорадно сидіти на голій скелі й чекати голодної смерті під охороною чудовиська з давніх віків — ця думка наповнювала її жахом.