Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
— Він же має час від часу ходити за їжею й водою, — сказала вона невпевнено.
— І те й інше поряд, — відповів Конан. — Кінським м’ясом він запасся, та до того ж, як і кожен змій, може довго обходитися без їжі й води. Шкода тільки, що не спить, нажираючись, як це роблять змії. Але так чи отак, на скелю йому не вилізти.
Конан говорив спокійно. Він був варваром. Терплячість лісів і їхніх мешканців була такою ж частиною його натури, як жадання й нестримна лють. На відміну від цивілізованих людей, він зберігав холоднокровність і за гірших обставин.
— А ми не можемо вилізти на дерево й утекти, стрибаючи з гілки на гілку, як мавпи? — запитала вона у відчаї.
— Я вже думав про це. Ближчі гілки надто тонкі, вони зламаються під нами. А потім, мені здається, що ця тварюка може вирвати з корінням будь-яке дерево.
— Отже, ми тут стирчатимемо, поки не помремо з голоду? — люто заволала вона і штовхнула череп так, що він зі стукотом покотився по скелі. — Я не хочу! Я спущуся вниз і зрубаю цю чортову довбешку!
Конан сидів на кам’яному виступі біля підніжжя шпиля. Він із захопленням дивився на її палаючі очі, та зараз вона була здатна на будь-яке безрозсудство, так що захоплення довелося приховати.
— Сядь! — гарикнув він, схопивши Валерію за руку. Вона так сторопіла, що навіть не чинила опору, коли він відібрав у неї меча й повернув у піхви. — Сиди тихо й заспокойся. Сталь зламається об його луску. А ти йому на один зуб. Або він порішить тебе хвостом. Заспокойся, ми якось виберемося звідси…
Вона нічого не відповіла й не намагалася скинути його руку з талії. Страх гнітив її, це відчуття було незнайомим для Валерії, з Червоного Братства. Покірно сиділа вона біля свого супутника. Ото б здивувався Заралло, що охрестив її “дияволицею з пекельного гарему”!
Конан ліниво перебирав її золоті кучері. Ані скелет біля ніг, ані чудовисько під скелею його зараз не цікавили.
А її неспокійні очі помітили кольорові плями на зеленому тлі. Це були плоди — великі темно-пурпурні кулі на гілках дерева з широким яскраво-зеленим листям. Одразу вона знову відчула голод, а заразом і спрагу — адже озеро було тепер недосяжним.
— Ми не помремо, — сказала вона. — Он плоди, тільки руку простягни!
Конан глянув у той бік.
— Якщо ми їх з’їмо, — пробурчав він, — то дракону нічого буде робити. Чорні люди землі Куш називають їх “яблука Деркето”. А Деркето — Цариця Мертвих. Проковтни краплю соку чи навіть окропи ним шкіру — і ти помреш раніше, аніж встигнеш утекти зі скелі.
— О! — вона безсило замовкла.
Видно, від долі не втечеш. Порятунку вона вже не сподівалася, а Конан був усе ще зайнятий її кучерями. Якщо він і думав про порятунок, то про себе.
— Коли б ти прибрав свою руку й виліз на шпиль, — сказала вона, — то побачив би багато цікавого.
Він запитально глянув на неї, знизав плечима, але поради послухався: випхався на кам’яну вершину й уважно роздивився околиці. Потім ізліз і застиг, як статуя.
— І справді, укріплене місто, — буркнув він. — Так ти збиралася туди, а мене хотіла сплавити на узбережжя?
— Я побачила його саме перед тим, як ти з’явився. Коли я залишала Сукмет, то й гадки не мала про це місто, і зроду про нього не чула.
— Хто б міг подумати, тут — місто! Навряд чи стигійці просунулися так далеко. Чи не чорношкірі спорудили його? Але не видно ні прибудов, ні людей…
— Ще б пак — з такої відстані! Він знизав плечима.
— В усякому разі, тамтешні жителі нам не допоможуть. Народи Чорної Землі ворожі до прибульців. Вони б просто закидали нас списами й…
Він замовк, втупившись у пурпурні кулі серед листя.
— Списи! — сказав він. — Клятий бовдур, як я раніше не додумався! От як згубно діє на чоловіка жіноча врода!
— Що ти верзеш? — запитала вона.
Не відповідаючи, він спустився до гілок і подивився вниз. Чудовисько продовжувало сидіти, зі зміїною затятістю втупившись у скелю. Багато тисяч років тому його предки ось так само вистежували печерних людей.
Конан незлобиво вилаявся і почав рубати тесаком гілки, намагаючись вибрати якомога товстіші. Рух листя потривожив тварюку, вона стала на чотири лапи й заходилася бити хвостом на всі боки. Конан уважно стежив за драконом і, коли той знов кинувся на скелю, устиг вчасно відскочити з пучком відрубаних гілок. Три штуки їх було — довжиною близько семи ліктів, завтовшки з великий палець. Крім того, кімерієць заготовив кілька тонких, але міцних ліан.
— Занадто легкі для ратища списа, — сказав він. — І нашої ваги вони б, звичайно, не витримали. Але в єднанні сила — так учили нас, кімерійців, аквилонські бунтівники, що приходили наймати наших воїнів для розорення своєї ж землі. А ми вважали за краще битися по-старому — родами й племенами…