Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
(?—?) — начальник штабу дивізії Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — поручик 34-го піхотного Севського полку (Полтава). Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1918 р. служив в українській армії — в Окремому корпусі кордонної охорони УНР. З 07.05.1919 р. — начальник штабу 19-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР. 19.05.1919 р. був захоплений бунтівниками 19-ї дивізії та переданий більшовикам, ймовірно — розстріляний.
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 144.
Генерал Михайло Омелянович-Павленко серед старшин та медичного персоналу Галицької армії, лютий 1919 року (фото з приватної колекції)
Р
(28.11.1880-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Радомишль. Закінчив кадетський корпус, військове училище. Останнє звання у російській армії — капітан.
В українській армії з 1918 р. 04.10.1918 р. був призначений військовим комендантом Катеринослава (посаду не обійняв). Учасник Другого Зимового походу.
Станом на 1921 р. та на 15.09.1922 р. був приділений до штабу 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР.
У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф 1075. — Оп. 2 — Спр 923 — С. 18–25; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 18.
(08.06.1858-29.06.1919) — генеральний бунчужний Армії Української Держави.
Народився на Чернігівщині Походив зі старовинної родини українських священнослужителів. Закінчив Полоцьку військову прогімназію, Михайлівське артилерійське училище (1877), служив у лейб-гвардії 3-й артилерійській бригаді (Варшава), у складі якої брав участь у Російсько-турецькій війні. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1883), обіймав штабові посади у Харківській, Приамурській та Одеській військових округах. З 30.08.1892 р. — полковник. З 04.09.1896 р. — начальник штабу 32-ї піхотної дивізії (Рівне). З 10.03.1898 р. — начальник штабу 5-ї піхотної дивізії (Житомир). З 27.04.1900 р — командир 18-го піхотного Вологодського полку (Новоград-Волинський). З 02.03.1904 р. — генерал-майор, начальник: 1-ї бригади 27-ї піхотної дивізії. З 22.10.1904 р. — начальникштабу 3-го армійського корпусу. З 16.06.1906 р. — комендант Усть-Двинської фортеці. З 13.04.1908 р. — генерал-лейтенант. З 17.03.1909 р. — начальник 19-ї піхотної дивізії. З 27.09.1914 р. — командувач 25-го армійського корпусу. З 30.08.1915 р. — генерал від інфантерії. З 30.08.1915 р. — командувач 4-ї армії. За Першу світову війну був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій 22–23.06.1915).
Рагоза Олександр, фото 1918 року (ЦДАКФАУ)
21.11.1917 р був усунутий з посади більшовиками. 10.04.1918 р. подав заяву про вступ до української армії. З 01.05.1918 р. — військовий міністр Української Держави. З 23.11.1918 р перебував у розпорядженні гетьмана П. Скоропадського. 15.12.1918 р. був заарештований у Києві з наказу Директорії, однак невдовзі звільнений.
Виїхав до Одеси, де тоді перебували частини, що оголосили про підтримку Добровольчої армії, та війська Антанти. У березні 1919 р. відмовився евакуюватися з Одеси та залишився у місті, яке зайняли червоні. Розстріляний ЧК за відмову служити у Червоній армії.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 39-зв. — 40; Список генералов 1913. — СПб. — 1913. — С. 214; Список Генерального штаба на 1917. — СПб. — 1917. — С. И; Список Генерального штаба на 1914. — СПБ. - 1914; «Нива». — Петроград. — 1916. - № 26; «Киевлянин». — 1919. — № 8; Залесский К. Кто был кто в Первой мировой войне. — Москва. — 2003. — С. 505–508; Дивный И. В. Страницы военного некрополя старой Одессы. — Киев. — 2000. — Кн. 2. — С. 63–64; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 63, 66, 76, 93, 94, 261.
(19.04.1880-08.10.1930) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у м. Валк Ліфляндської губернії. Закінчив Віленське піхотне юнкерське училище (1901), вийшов підпоручиком до 24-го піхотного Симбірського полку (Салтиковський штаб біля м. Острів, Польща). У 1905 р. перевівся до 10-го Сибірського Омського стрілецького полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1910). З 1912 р. — молодший ад'ютант штабу 38-ї піхотної дивізії. З травня 1915 р. — молодший ад'ютант штабу Новогеоргіївської фортеці. З жовтня 1915 р. — в. о. начальника штабу 8-ї Сибірської стрілецької дивізії. З грудня 1915 р. — підполковник. З лютого 1916 р. — начальник штабу 61-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 22.03.1918 р. — помічник начальника відділу устрою та служби Генерального штабу УНР, згодом — українськоїДержави. З 17.08.1918 р. — начальник цього відділу. З 13.01.1919 р. до початку лютого 1919 р. — начальник штабу Чорноморської дивізії Дієвої армії УНР. Станом на 06.03.1919 р. — начальник Головного управління Генерального штабу УНР. Станом на 06.08.— 07.09.1919 р. — 1-й помічник начальника Головного управління Генерального штабу УНР.
У вересні 1919 р. виїхав з Кам'янця-Подільського до Варшави, а звідти — до Латвії. З 27.10.1919 р. — начальник штабу латвійської армії, керував операціями по розгрому Західної добровольчої армії князя Бермонта-Авалова під Ригою. З лютого 1920 р. — генерал латвійської армії. Викладав у Військовій та Авіаційній школах, на унтер-офіцерських курсах латвійської армії. З квітня 1928 р. — начальник Вищих академічних курсів.
Радзін Петро, фото 1929 року (фото надано для публікації Латвійським військовим музеєм)
Покінчив життя самогубством за нез'ясованих обставин. Похований у Ризі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 46-зв. — 47; Latvijas armijas augstakie virsnieki. — Riga. — 1998. — S. 386; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914.
(05.06.1860-?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Аккерман Бессарабської губернії. Закінчив Оренбурзьку Неплюєвську військову гімназію, 3-тє Олександрівське військове училище (1880), Офіцерську артилерійську школу (1904). Служив у 6-й резервовій, 74-й артилерійських бригадах та у 3-й Східно-Сибірській стрілецькій артилерійській бригаді, в складі якої брав участь у Російсько-японській війні. Згодом служив у 33-й, 6-й артилерійських бригадах та у 21-му мортирному артилерійському дивізіоні. З 01.12.1912 р. — полковник. З 28.10.1914 р. — командир 15-го мортирного артилерійського дивізіону. З 25.04.1917 р. — начальник 6-ї артилерійської бригади. Останнє звання у російській армії — полковник. 10.02.1918 р. — демобілізувався з російської армії.
З 10.06.1918 р. — у резерві чинів головного артилерійського управління Армії Української Держави. З 06.07.1918 р. — помічникначальника рушничної частини ГАУ Армії Української Держави. З 22.10.1918 р. — начальник 5-го збірно-рушничного відділу ГАУ Армії Української Держави. З 16.02.1919 р. перебував поза штатом ГАУ Дієвої армії УНР. Станом на 31.08.1919 р — начальник збройного та хімічного відділу ГАУ Дієвої армії УНР. З 16.11.1919 р. — у резерві старшин ГАУ 3 25.04.1920 р. — т. в. о. начальника вогне-хімічного відділу артилерійської управи Військового міністерства УНР.
У листопаді 1923 р. повернувся в Україну. У 20-х рр. жив у Києві. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С. 107; Спр. 730 — С. 79–80.
(6.08.1882-13.06.1922) — полковник Армії УНР.