Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.

Висновки, зроблені Пйотром Зайонцем, видаються дуже слушними. Проте з одним застереженням. Отож, у випадку волинської різанини більш доречними були б посилання на вироки у справі засудження злочинів щодо тутсі в Руанді. Адже можна знайти значну подібність між ситуацією поляків на Волині та тутсі в країні «тисячі пагорбів». Поляки/тутсі, які становили меншину, упродовж багатьох років залишалися привілейованими, а відтак були жорстоко вбиті за допомогою холодної зброї (сокир/мачете) їхніми сусідами українцями/гуту, котрі боялися їх повернення до влади. І на Волині, і в Руанді йшлося про вбивство усіх осіб із групи, приреченої на знищення. Вироки МКС щодо злочинів у колишній Югославії, здається, більшою мірою стосуються юридичної кваліфікації галицької різанини. Адже в тому другому випадку йшлося про вигнання поляків під загрозою смерті. Наведений Ґебертом приклад геноциду в Сребрениці слід було б, отож, порівнювати зі злочинами в Підкамені, Держові, Балигороді або Ігровиці.

На мою особисту думку, терміни «етнічні чистки» та «геноцид» не слід розглядати як взаємовиключні, а як такі, що принаймні іноді доповнюються або перекриваються. Іншими словами, я вважаю, що хоча антипольська акція була етнічною чисткою, проте водночас вона також підпадає під визначення геноциду. Можна сказати, що волинська та галицька бійні були «геноцидними етнічними чистками». Варто відзначити, що в літературі предмета ці терміни часто вживають як синоніми. Яскравим прикладом цього є резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 18 грудня 1992 року, де йдеться про «покарання за злочинну політику «етнічних чисток», які є однією з форм геноциду»[369].

Іншим можливим способом розрізнення обох цих явищ було б визнання етнічними чистками таких випадків усунення людності, які не супроводжуються заходами, спрямованими на фізичне знищення. Тоді волинська та галицька бійні були б геноцидом, а примусові переселення 1944–1946 і 1947 років «тільки» етнічними чистками. До визнання антипольської акції такою, що відповідає критеріям Конвенції ООН про геноцид, повинна спонукати практика вироків міжнародних кримінальних судів, які актом геноциду — себто, політики фізичного знищення етнічної групи, — визнають усі злочини, в яких наміром злочинців було припинення завдяки їхнім діям існування певної національної, етнічної або релігійної групи на даній території, при чому не важливо, чи злочинцям йшлося про всю країну, регіон, чи тільки про конкретний населений пункт.