Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
На жаль, українська сторона нерідко апріорі вважає польські оцінки антипольської акції УПА виявом упередженості. Отож замість дискусії про юридичну кваліфікацію різанини на Волині та в Галичині ми можемо спіткати припущення, що кожен, хто висловлюється за визнання їх геноцидом, неприхильно ставиться до України та діалогу, заражений антиукраїнськими стереотипами або просто кориться шантажеві польських націоналістично-кресових середовищ.
Однак дуже схожі спрощення видно також і в образі, твореному кресовими середовищами. Ставлячи знак рівності між членами ОУН і УПА та нацистами й радянською владою, вони складають враження, що ми мали справу з чимось на зразок зовнішнього вторгнення та української окупації Кресів. Тим часом, я би не оцінював діяльність ОУН і УПА подібним чином, адже їх діячі були громадянами II Республіки, які виступали проти польських співгромадян, а не загарбниками, котрі чинять брутальну зовнішню агресію. Третій Райх і СРСР були суб’єктами міжнародного права, а ОУН — таємною терористичною організацією. Нещадна окупаційна політика німців і СРСР мала на меті поневолення усієї Польщі. Натомість поляків і українців поділила суперечка з приводу майбутнього кордону. Врешті, для українських націоналістів поляки були ненависними окупантами, а для нацистів — розташованими на нижчому расовому щаблі підлюдьми, яких вони збиралися — після винищення інтелігенції — перетворити в націю рабів. Своєю чергою, для радянської влади вони були «польськими панами», яких належало знищити або «перевиховати».
Зосередження уваги на ідеології інтегрального націоналізму, своєю чергою, знімає з польських учасників дискусії конечність розрахунку за невдалу національну політику II Республіки. Протиставлення терміна «геноцид» усім іншим окресленням, які описують тогочасні події, не дозволяє, натомість, зауважити, що усіх поляків і українців, котрі мешкали на Волині та в Східній Галичині, розмежував тоді глибокий конфлікт з приводу майбутньої державної приналежності, умовно кажучи, Львова та Дрогобича. Крім того, твердження про соціальну відчуженість українських націоналістів прислуговують польським авторам для творення наративу, в якому цілковито губиться факт, що ті висловлювали надії й біль тисяч західних українців (особливо в часи сталінських репресій у СРСР 1944–1953 років), які мріяли про створення власної держави. Іноді навіть виникає враження, що мета подібних процедур полягає в тому, щоб поставити знак рівності між злочинами проти поляків і всіма українськими самостійницькими зусиллями.
Якщо ми справді хочемо описати згідно з реаліями те, що сталося під час Другої світової війни між поляками та українцями, мусимо вживати і термін «геноцид», і «збройний конфлікт». У 1943–1945 роках тривала «війна в війні» — польсько-західноукраїнська війна у Другій світовій війні. Її можна розглядати як спробу українців «виправити» наслідки програного збройного конфлікту 1918–1919 років, а її початок визначає вчинена ОУН-Б й УПА різанина на Волині. Українські націоналісти, усвідомлюючи власну слабкість, а водночас вважаючи застосування насильства й терору невід’ємною частиною політики, вирішили розрубати національний гордіїв вузол на Волині та в Східній Галичині, вдаючись до геноцидної за характером антипольської акції. Відвертий конфлікт між польським і українським підпіллям призвів, ясна річ, до численних збройних сутичок, а на Люблінщині — до виникнення неформальної лінії фронту, але це не може заслонити того факту, що переважна більшість убивств поцілила в безборонне населення, яке нічим не загрожувало українським партизанам. У реченні: «Ми мали справу з польсько-українським конфліктом, упродовж якого була проведена геноцидна антипольська акція», — важлива і перша, і друга частина. Зауважмо, що в такій постановці питання немає жодного релятивізму — адже у випадку геноциду тутсі ми мали справу водночас із війною Руандійського Патріотичного Фронту проти уряду, в якому переважали гуту.
Якщо шукати аналогії вчинкам ОУН, то слід придивитися не до починань німців і радянської влади, а до тогочасних стосунків між хорватами та сербами. Без сумніву, хорватські усташі були багато в чому схожі на членів ОУН. Тим паче, те, що чинила з сербами правляча в Хорватії команда Анте Павеліча, дуже схоже на проекти політики супроти поляків, підготовлені для уряду Ярослава Стецька.