Відьмак. Володарка Озера
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #7
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3114-6
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Володарка Озера». Краткое содержание книги:
Він узяв зі столу скляний стрижень завдовжки приблизно півфута. Стрижень закінчувався тонкою, легенько вигнутою голкою. Цірі відчула, як у роті їй стає сухо. Чародій оглянув шприц крізь світло.
— За хвилину, — заявив прохолодно, — тебе буде роздягнено й посаджено в крісло, саме те, яке ти споглядала з такою цікавістю. Хоча й у незручній позі, але проведеш у тому кріслі деякий час. За допомогою ж оцього приладдя, яке, як бачу, також тебе захоплює, тебе буде запліднено. Це не буде настільки вже страшно, ти майже весь час будеш напівпритомна від еліксирів, які я впускатиму тобі у вени для стовідсоткового загніздення яйцеклітини плоду та виключення позаматочної вагітності. Ти не мусиш боятися: я маю вправність, робив те сотні разів. Щоправда, ніколи — обраниці долі та призначення, але я не думаю, що матка та яєчники обранок аж настільки відрізнялися б від маток та яєчників простих дівчат. А зараз справа найважливіша. — Вільгефорц насолоджувався тим, що говорив. — Може, тебе це збентежить, а може, втішить, але знай, що дитину ти народжувати не станеш. Хтозна, може, і справді був би то великий обраний із незвичайними здібностями, рятівник світу й король народів. Утім, ніхто не може того гарантувати, та й я не маю наміру очікувати так довго. Мені потрібна кров. А точніше — кров плацентна. Щойно плацента сформується, я вийму її з тебе. Решта моїх планів і намірів, моя красуне, тебе, як сама розумієш, не стосується, тож немає сенсу інформувати тебе про них, бо це була б непотрібна фрустрація.
Він замовк, зробивши ефектну паузу. Цірі не могла опанувати тремтіння губ.
— А тепер, — чародій театрально кивнув, — запрошую на крісло, панно Цірілло.
— Варто б, — Бонгарт блиснув зубами з-під сивих вусів, — щоби та сука Йеннефер на це поглянула. Вона має те побачити!
— А й справді, — у кутиках усміхнених губ Вільгефорца знову виступила біла бульбашка слини. — Запліднення — це ж справа свята, піднесена та урочиста, це містерія, якій повинна асистувати вся близька родина. А Йеннефер — це ж справжня квазі-мати, а така в примітивних культурах чи не персонально бере участь у покладинах дочки. Приведіть її сюди!
— Що ж до цього запліднення… — Бонгарт нахилився над Цірі, яку бриті аколіти чародія вже почали роздягати. — А чи не можна, пане Вільгефорце, зробити це природно? По-божому?
Скеллен пирхнув, крутячи головою. Вільгефорц трохи нахмурився.
— Ні, — заперечив він холодно. — Ні, пане Бонгарт. Не можна.
Цірі, наче тільки зараз зрозуміла всю серйозність ситуації, крикнула пронизливо. Раз, а потім другий.
— Ну-ну, — скривився чародій. — Гордо, з піднесеною головою й мечем увійшли ми до печери лева, а тепер злякалися малої скляної трубки? Соромно, моя панно.
Цірі, класти бажаючи на сором, крикнула втретє так, що аж задзвонило лабораторне начиння.
А весь замок Стигга раптом відповів вереском і тривожними криками.
— Біда буде, синки, — повторив Задирлік, окутим кінцем рунки видряпуючи засохлий гній з-поміж каменів у дворі. — Йой, побачите, біда буде нам, неборакам.
Оглянув соратників, але жоден із вартових ніяк те не прокоментував. Також нічого не сказав і Бореас Мун, який залишився зі стражниками біля брами. З власної волі, не з наказу. Міг, як і Сіліфант, піти з Пугачем, міг на власні очі переконатися, що станеться з Володаркою Озера, яка доля її спіткає. Але Бореас не хотів на те дивитися.
Волів залишитися тут, на подвір’ї, під голим небом, подалі від кімнат і зал верхнього замку, куди забрали дівчину. Тут він був упевнений, що не почує навіть її крику.
— Злий воно знак, те чорне птаство. — Задирлік рухом голови вказав на ворон, що все ще сиділи на мурах та гримсах. — Злий воно знак, ота молодиця, що на чорній кобилі прибула. У злій, скажу я вам, справі ми Пугачеві служимо. Бо ж балакають, що й сам Пугач уже не коронер і ніякий не важливий пан, а вигнанець, як і всі ми, що страшенно імператор на нього злий. Як нас, синки, разом схоплять, біда буде нам, неборакам.
— Йой! — додав другий вартівник, вусач у капелюшку, прикрашеному перами чорного лелеки. — Паля близько! Погано, як імператор злий!
— Та ви що, — втрутився третій, який прибув до замку Стигга зовсім недавно, з останньою партією навербованих Скелленом найманців. — В імператора на нас — може так статися — і часу не буде. У нього зара’, балакають, інші турбуленції. Кажуть, сурьйозна битва десь там була, на півночі. Побили нордлінги імператорських, побили дощенту.
— Тоді, — сказав четвертий, — може, воно й не так погано, що ми з Пугачем? Завжди краще з тим бути, хто зара’ зверху.