Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
— Як то? — не зрозумів Сагайдачний.
— А так: заборонено шлюб брати, поки не принесеш попові папірця про сплату шлюбної куниці.
— Оце здорово! — зареготав Сагайдачний. — Та ви б краще в магістраті записувалися.
— Та ми так і робимо. Магістрат і за попа править, і розлуку дає, аби уникнути старостинського здирства. Але він, собака, потім переглядає наші книги й вимагає плати. А коли хтось помре, так обертає спадщину на свою користь при живих спадкоємцях. І до суду нашого втручається, щоб загарбати судові оплати. А спробуй не дати — заарештує та й кине до льоху. Так і згноїть людину живцем.
— А найгірше, — заговорив він по хвилі, - це панство та фільварки. Кажуть, ніби ганебно шляхтичеві крамарювати. Чому ж їм дозволяється возити збіжжя, і мед, і шкіри, і поташ, і худобу, і живність до Гданська? Зароблять вони там добре і понакуповують цілі валки кармазинів, саєтів та єдвабів, зброї і взуття — та й везуть до Києва або до себе на фільварок. Так він, бісів пан, і сотої частки не зносить того, що купив. І продає якнайдорожче. І спробує митниця затримати його валку, вимагаючи мита, так будь-який шмаркач-підпанок, що супроводить валку, прийме присягу, що воно все потрібне панові на власний ужиток, — і валку вмить звільняють від мита. Їдь, куди хочеш. А спробуй вивести їх на чисте — наїде, заб'є, як Богданову жінку — упокой, господи, душу її, - перехрестився Созон. — Нема з чого жити. Жебраками нас роблять, кляті.
Запанувала тиша. Кожен занурився в свої думки, ковтаючи пінявe питво. Сагайдачний мовчки оглядав Баличину хату, але від неї не віяло ані злиднями, ані руїною.
Чисто вибілений будинок із низько насунутим на вікна крутим дахом і горішніми світлицями зовні здавався простішим і біднішим, ніж зсередини. Вікна й двері його були облямовані різьбленим, полірованим деревом зеленого, блакитного та цинамонового кольору. Великі груби з барвистих кахлів добре нагрівали взимку низенькі кімнати з різьбленою стелею. Перські та українські килими вкривали стіни. Розкішна зброя блищала поверх килимів. Скрині з намальованими павичами й виноградними гронами стояли вздовж стін всуміш із тапчанами й різьбленими дзигликами, а нога потопала у ведмежих та вовчих шкурах.
На полицях блищав срібний посуд, кришталеві келихи, оздоблені золотом та сріблом, блюда венеціанської, швабської та чеської роботи всуміш із східною філігранню.
Все відгонило тут добробутом, добротністю й важкуватою старовиною, без вибагливих витівок польських магнатів, але не бідніше, як у них.
— І все ж без братства нам не обійтися, — урвав мовчанку Сагайдачний. — Але що ж робити, коли цехові не погоджуються? Адже ж братство завжди походить від цехів.
Созон усміхнувся і поклав руку на рукав Сагайдачного.
— Нам не треба поспішати. На всяку справу свій час. Треба повести діло так, щоб вони самі взялися лаштувати братство, а ми тоді ще й повагаємось, чи варт вступати до нього, чи ні.
Сагайдачний здивовано зиркнув на бурмистра.
— Але ж тоді перевага буде на їх боці? Я, навпаки, гадав, що в братстві мусять панувати пани радці та шляхта, бо яка в нас — щиро кажучи — мета? Нам треба домогтися шляхетських прав, тобто права володіти землею та хлопами, права безмитно торгувати й брати участь у державних справах, доходячи до найвищих гідностей республіки.
— Амінь, — побожно схилив голову Балика. — Тому я й кажу: почекаємо, бо за три тижні пречистенський ярмарок, а потім михайлівські рочки. Знов залишаться наші майстри без замовлень, бо знов нічого не купуватиме панство. Завиють наші цехові. Тоді візьмемо їх голіруч. Та й наш брат крамар піде на поступки, бо й у нього чимало краму залишиться на полицях, хоч ми давно вже мріємо про братство. Але як прикрутить нас доля та як ударить по кишенях, то й лінощі забудемо.
Хитрий був Созон Балика. Добре знав він людську вдачу — і зрозумів Сагайдачний, що кращого спільника йому й не знайти.
— Так. Тоді й перевага буде на нашому боці, - задоволено всміхнувшись, зауважив він. — Бо вони будуть певні, що жменька радців розтане в гурті майстрів, як я вже їм тлумачив на сходці шевського цеху. Але коли я впишуся до братства з усією військовою старшиною, то вийде зовсім навпаки. Отже, жменя радців розтане в масі майстрів, алей маса майстрів потоне в старшинському морі. Розумієте?