Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-29-6
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
Дамблдор важко зітхнув і додав:
- Але ну їх. ці проблеми з учителями. Нам треба обговорити набагато важливіші справи. По-перше… чи впорався ти з завданням, яке я дав тобі наприкінці нашого попереднього уроку?
- Е-е, -розгубився Гаррі. Через уроки явлення, квідич, Ронове отруєння, тріщину в черепі, та ще й намагання з'ясувати, що задумав Драко Мелфой, Гаррі геть забув про той спогад, що Дамблдор просив виманити в професора Слизорога… - Пане директоре, я питав про це професора Слизорога після уроку настійок, але він мені, е-е, відмовив.
На мить запала тиша.
- Розумію, - нарешті промовив Дамблдор, так уважно дивлячись на Гаррі поверх своїх схожих на два півмісяці окулярів, що Гаррі вкотре відчув, ніби його наскрізь просвічує рентгенівське проміння. -І ти, мабуть, вважаєш, що зробив усе, що міг? Скористався всією своєю неабиякою винахідливістю? Випробував усі, на які тільки був здатний, хитромудрі підступи, аби здобути ці спогади?
- Ну,-затягував Гаррі час, не знаючи, як усе пояснити. Його єдина спроба здобути спогади здавалася тепер просто нікчемною. - Ну… в той день, коли Рон помилково проковтнув любовне зілля, я відвів його до професора Слизорога. Я подумав, якщо пощастить застати професора Слизорога в доброму гуморі…
- І що, вдалося?-поцікавився Дамблдор.
- Ні, пане директоре, бо тоді отруївся Рон…
- …і ти, звісно, забув, що треба добути спогади; годі сподіватися чогось іншого, якщо товариш у біді. Але коли з'ясувалося, що містер Візлі цілковито одужає, то я мав надію, що ти згадаєш про моє завдання. Я начебто чітко тобі розтлумачив, настільки ці спогади важливі. Я взагалі робив усе можливе, аби тебе переконати, що ці спогади мають для нас вирішальне значення; без них ми тільки марнуємо час.
Гаррі пронизав пекучий сором. Дамблдор не підвищу вав голосу, він навіть не був сердитий, але Гаррі волів би. щоб директор на нього кричав; це крижане розчарування було просто нестерпне.
- Пане директоре. - розпачливо пробелькотів він, - я ж не те, щоб зовсім не старався; просто було… стільки всього… все інше…
- Інше тобі було в голові, - договорив за нього Дамблдор. - Я розумію.
І знову запала мовчанка; такої незручної мовчанки ще не було в їхньому спілкуванні з Дамблдором: вона тривала нескінченно; в тиші лише чулося, як тихенько похропує уві сні портрет Армандо Діпіта у Дамблдора над головою. Гаррі почувався карликом - ніби він змалів, увійшовши в це приміщення.
Коли не стало терпцю, то він промимрив:
- Пане професоре, пробачте мені. Я мав би зробити більше… Я мав би розуміти, що ви мене не просили б, якби це не було так важливо.
- Дякую тобі, Гаррі, за ці слова, - тихо сказав Дамблдор. - То чи можу я сподіватися, що відтепер ти при ділиш цій справі більше уваги, ніж досі? Наші наступні зустрічі втратять будь-який сенс, якщо ми не здобудемо цих спогадів.
- Пане директоре, я витягну з нього спогади, - щиро пообіцяв Гаррі.
- Тоді більше не будемо про це, - лагідніше промовив Дамблдор, - а продовжимо нашу історію з того місця, де закінчили. Пам'ятаєш, як це було?
- Так. пане директоре, - швидко відповів Гаррі. - Волдеморт убив свого батька, а також діда з бабою, і так усе підлаштував, ніби це скоїв його дядько Морфін. Тоді повернувся в Гоґвортс і запитав… він запитав професора Слизорога про горокракси, - все ще ніяково завершив він.
- Дуже добре, - похвалив Дамблдор. - Тепер ти, сподіваюся, згадаєш, що на самому початку цих наших зустрічей я тобі казав, що ми вступаємо в царство здогадок і припущень?
- Так, пане директоре.
- Сподіваюся, ти погодишся, що досі я демонстрував тобі переконливі джерела й факти, з яких я міг робити висновки про Волдемортову діяльність аж до його повноліття, тобто до сімнадцяти років? Гаррі кивнув головою.
- Проте зараз, Гаррі, - вів далі Дамблдор, - усе стає туманніше й химерніше. Важко було знайти свідчення про Волдеморта-хлопчика, та майже неможливо знайти, хто був би готовий згадувати про дорослого Волдеморта. Чесно кажучи, я сумніваюся, що взагалі існує хоч одна жива душа, окрім нього самого, що могла б нам дати цілісний опис його життя після закінчення Гоґвортсу. Однак я хотів би ще поділитися з тобою двома останніми спогадами. -Дамблдор показав на дві кришталеві пляшечки, що поблискували біля сита спогадів. - Мені дуже цікаво по рівняти твою думку з висновками, які зробив я.
Від згадки, що Дамблдор так високо цінує його думку, Гаррі запік сором за те, що він не виконав завдання й не здобув спогадів про горокракси; він ніяково засовався на стільці, коли Дамблдор підніс першу пляшечку до світла й оглянув її.