Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.
- Автор: Винничук Юрий Павлович, Колектив авторів
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-7082-1
- Жанр: Городское фэнтези
Электронная книга - «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.». Краткое содержание книги:
У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX – ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згарського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.
І старий козак велить сідлати коней, збирає пишне посольство і подарунки багаті, а через сивого Власа посилає панові Жмайлу звістку про те, що він із сином завітають до вельможного сусіди на гостину.
Простора світлиця в пана Жмайла; тільки похмуро й зимно в ній. Крізь штучні вікна пробивається бліде сірувате світло. Посередині стелі могутнім виступом впадає в око дубовий, почорнілий від часу сволок із вирізаним глибоким хрестом. Підлога застелена цареградськими килимами, під вікнами ослони й ослінчики, вкриті червоним адамашком і ковдраами, стіни білі, з дубовими полицями, на них стоять кубки червлені, миски сутозлоті, полумиски срібні і келехи нюрнберзької роботи. В лівім куті – велика кахляна піч, хитромудро прикрашена, а в правім – все образи київської, мистецької роботи, увішані шитими рушниками, уквітчані волошками та запашною гвоздикою. Під ними – великий дубовий стіл, поверх коштовного килима тонким обрусом укритий, а на ньому хліб, як сонце, і сіль – символи гостинності. Пишно, розкішне в світлиці, та не затишно. Зранку прибув до пана Жмайла й отець Андрій, дізнавшись про дорожню пригоду, просльозився, побачивши свою доньку, і відслужив подячний молебень про чудесне спасіння від напасті. Дарина ж дякувала небові за цю напасть і палко молилася, щоби замість зла в татовому серці посіявся мир. На кінець молебню приїхав Влас і оголосив про близьке прибуття неочікуваних гостей. Ця звістка приголомшила всіх. Дарина густо зашарілася і раптом страшенно зблідла, уздрівши суворий, спрямований на неї батьківський погляд; пан Жмайло сердито смикнув себе за вуса і наказав жінкам забратися на свою половину.
Прибув і пан Громика з пишним поїздом. Пан Жмайло з батюшкою зустрічають їх у світлиці. Пан Громика, святково вбраний, ще ставний і бравий козак, увійшов до світлиці із сином-красенем і шанованими козаками; всі низько вклонилися господареві, і пан Громика розпочав урочисту промову. Він покликав усю свою вченість на допомогу, потурбував навіть тіні Горація і Ювенала, підкріпивши свої докази текстами із Святого Письма. Закручена промова дихала щирістю, добрими почуттями; говорив пан Громика, що діти не відповідають за гріхи батьків, що злобливість принесла багато жертв і вже нарешті наситилася; а закінчив такими словами:
– Десниця Божа над нашими родами простерта від того лиховісного дня, коли звершилася клятьба на брата, і якщо злоба торжествує, то гілки нашого древа висихають, тепер тільки єдині чада лишилися, – у тебе, вельможний пане, дочка, у мене – син. Чи не промисел Господній скерував спасіння твоєї доньки, тим самим вказавши шлях до нашого примирення? Він уклав до серця наших дітей любов і забуття колишніх кривд. Поклонімося й ми чолом волі Господній, забудьмо давнє лихо, простягнімо один одному руки і в укоханій спілці дітей наших виростимо нову силу для слави нашої України!
Громика зупинив на Жмайлові сповнений теплоти погляд, але той утупив погляд долі й понуро мовчав і крутив сріблясті вуса. Нарешті пролунав його хрипкий і пихатий голос:
– Вельми я вдоволений, що представник роду Громик прибув до Жмайла з покірним поклоном, вельми вдячний я і за послугу твого сина, пане, – але плати, якої хоче пан, дати не можу: надто велика вона і відчувається в ній Громиччина зажерливість!.. Бери в мене, пане, золото, срібло, коштовну зброю, коней швидких; але доньки ворогові я не віддам.
Громика думав був послати у відповідь гірке слово, але отець Андрій перебив, піднявши Євангеліє в коштовній оправі і нетвердим голосом почавши:
– Братіє, в ім’я Господа Бога і животворної Трійці, молю вас, виженіть із сердець ваших князя помсти і зла та отверзіть їх для духа миру й злагоди. Христос заповідав нам не токмо прощати ворогів, але й молитися за них. Братіє! Кіє убо вразі єсте? Ви сини однієї матері, одної неньки. Прадіди ваші сотворили гріх, навіщо ж правнукам його творити? Братіє! Возлюбіте одне одного, до єдиномислія рухомі, і лобизанням зітріте злобительства жало. Та й вигукну я, під’явши руки горі: «Зійди, Господи, і виждь, і одвідай виноград сей, його ж насади десниця Твоя!» – закінчив отець Андрій, його старечі очі зволожилися.
Козаки теж утирали неслухняні очі, а глибоко зворушений пан Громика зробив перший крок назустріч панові Жмайлу. Але той стояв холодний, наче камінь, і в темних його очах не світилося нічого, окрім злості.
– Святе твоє слово, отче, та вмістити його може Бог, але не гріховна плоть наша… та й Христос не вибачив Іуді! А хіба ж не Іудами були діди і прадіди пана Громики? Чи не вони кували злість і проливали побратимову кров? Чи не волає ця кров до помсти? Ні і ні! Мої предки перекинулися б у гробовищах, якби я порушив їхню клятву! Не буде моя дочка за споконвічним ворогом і не простягну я йому руку: не подобає-бо туру із звірюкою хижою бути разом!