Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
Міхал підійшов тихий, мов тінь; на сковороді, яку привіз завбачливий Метек, порізав в’язя на куски, длубався в кошику, шукаючи сала. Над вогнем зашкварчав, зачадів жир, і в той же час од води почулося якесь шамотіння й плюскіт.
— О, нарешті Метек тягне,— засміялися хлопці.
— Оце-то вугор! — радісно кричав до них Метек.
Витягнувши вудки, він і сам вийшов на берег. Переможно підняв із човна здоровенного вугра.
Хлопці з непідробною повагою дивилися на рибу, яка звивалася в його руці.
Чайник закипів, окріп сичав, бризкаючи на вогонь. І в’язь уже апетитно шкварчав на сковороді. Метек різав хліб, бряжчав склянками. Міхал відійшов убік, шукаючи великих листків лопуха. Потім розкладав їх перед товаришами замість тарілок. Був якийсь поважний, мовчазний, його погляд часто зупинявся на Клемові.
Едек усміхався, давлячись, як хлопець накладає поетові найкращі куски риби, підсовує хліб і наливає чай. Клем помітив це, йому стало трохи неприємно, але він нічого не сказав, розуміючи почуття мазура.
Десь далеко, від пісків, почувся гуркіт мотора.
— Мотоцикл? — Метек запитально подивився на Едека. Той кивнув головою.
— Про що ви? — зацікавився Клем.
— До Зосі їде її мельник, пам’ятаєш, казала тобі, що то її добрий знайомий. Видно, вже загоїлися, синці від Едекових кулаків.
— Казала вчора, що виходить за нього. І в селі житиме тільки доти, поки закінчиться навчання в школі.
Едек здригнувся, стиснув губи. Метек уважно подивився на нього. Нахилився близенько, прошепотів:
— Жалієш?
— Ні. З того вечора все минуло, наче я взагалі не знав її.
Вогонь тріщав, а навколо стояла така тиша, що з другого берега озера долинав голос водяного бугая, десь дуже далеко, ледь чутно, чучикали тетеруки. З підкинутих у вогонь гілок ялівця бухнуло яскраве полум’я, хлопці аж одвернулися — припікало. Едек поглянув на Міхала і при світлі вогню добачив у нього в очах спокій. Невже це наслідок Клемової присвяти?
XXIV. Клем
Справа колишнього лісничого Марцінського завершувалася. Слідство вже закінчилося. Прокурор іще раз викликав мешканців лісництва на допит. Едек ставився до цього байдуже, а от Міхал і Метек дуже переживали ці допити, кожен по-своєму. Для Метека вони були зв’язані з похмурими спогадами про Вежбика, палія, який, тікаючи, знайшов свою смерть серед крижин на озері.
В настроях Міхала сталася велика зміна, це всі бачили. Після тієї риболовлі хлопець став такий, як був раніше,— лагідний, веселий, сміхотливий. Геть змінилося його ставлення до Клема. Доти він ставився до поета поблажливо, з перейнятою від інших мешканців лісництва усмішкою доброзичливої зверхності, а тепер, здавалося, бачив у ньому немовби символ глибоких і шляхетних почуттів. Добрий хлопець не міг повірити своєму щастю. Письменник відзначив його, присвятив йому оповідання в книжці, сотні й тисячі примірників якої розійдуться серед людей — це просто виходило за рамки його уяви. Міхалові здавалося, що він нічим не заслужив такої шани, приписував це доброму серцю Клема і намагався віддячити за неї щирістю та прив’язаністю.
Кожної вільної хвилини він ходив за ним, мов тінь. Якби Клем велів, Міхал пішов би на все. Усе, що казав Клем, він слухав з величезною повагою, хоча б ішлося про зовсім дріб’язкові справи. І в той же час він полюбив його всією силою свого самотнього серця. Клем став для нього найближчою людиною. Завдяки цьому відійшли десь його мазурські клопоти. Коли така людина, як Клем, подарувала йому свою дружбу, то що означають чиїсь там шпильки, лайки, несправедливість? Треба розуміти їх, щоб побачити, чого вони насправді варті.
Саме в цей час од матері й сестри надійшла посилка з усякими дрібницями. Ще тиждень тому це стало б приводом для нових мук і сумнівів. Тепер же він сприйняв ту посилку байдуже, а потім написав обом — матері й сестрі — теплий, сердечний, але рішучий лист, у якому сповістив, що він назавжди залишиться в Польщі, на батьківській землі. Свій лист він дав прочитати Клемові. Поета зворушили і це довір’я, і самий зміст того досить незграбного твору, і він палко обняв Міхала. Згодом довірливо розповів про лист Гасинцям і Метекові. Лісничий схвально покивав головою.
— У кожного є вразливе місце. Своєю присвятою ти влучив у таке місце в Міхала,— сказав він задоволено.