Там, де козам роги правлять
- Автор: Паукшта Евгеніуш
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Олексій Федосенко
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Там, де козам роги правлять». Краткое содержание книги:
На батьківщині письменника ця повість вийшла вже трьома виданнями (1959, 1961, 1968).
Насилу дісталися до того місця, де, гублячись у гущавині кущів і очеретах, в озеро впадала маленька річечка. Очі поволі звикали до темряви, озеро й береги виступали таємничими темними розводами. І вода була чорна, дуже холодна порівняно з гарячим повітрям.
Тихенько закинули вудочки. Посідали зручніше, в темряві заблимали вогники цигарок.
Од розливу річечки і мілких з того боку берегів озера долинав безперервний гамір качок. Вони плескалися, тріпотіли крилами, гомоніли безперервно й завзято, мов плетухи-кумасі. Від села, скритого застиглою пеленою туману, долинало ліниве гавкання собак.
— Післязавтра я виїжджаю на кілька днів,— озвався раптом Клем.
Хлопці здивувалися. Досі він нічого не згадував про це. Міхал аж вудлище випустив, і воно, глухо плюснувши, упало в воду.
— Тихо, рибу налякаєш,— гримнув на нього Метек. І, помовчавши, звернувся до Клема: — До Варшави їдеш?
— Загляну й туди. Але спочатку до матері. П’ятнадцятого її іменини. А я вже два роки в цей час не був дома. Тепер на той день уже, мабуть, зацвіте бузок, дуже рано в цьому році. Це її улюблені квіти, привезу їх цілий оберемок.
— Стривай, це ж у Зосі теж день народження. Може, ми б...
Метек, зніяковівши, замовк. От іще вихопився! Хотів запропонувати податися до дівчини, як тоді взимку саньми. Забув, як багато змін сталося з того часу. Помітив, як Едек люто шпурнув у воду недокурок. Запало довге мовчання.
На щастя, вугор смикнув Міхалову вудочку. Як завжди в таких випадках, зчинилася метушня. Не встигли піймати в підсаку слизьку рибину, що звивалася на Міхаловій вудочці, як майже одночасно пролунали збуджені голоси Едека і Клема. Едекові пішло легко, риба була невелика. А Клем не міг упоратися, мало допоміг йому й Метек. Вугор рвучко шарпнув, жилка забагато розмоталася з котушки, риба забилася під берег, зарослий кущами лози, певно, закрутилася там за якесь коріння чи корч, не помагало й смикання — жилка натягнулася так, що могла от-от порватися.
— Є тільки один спосіб,— буркнув Метек.— Рукою треба стукати по вудлищу. І через деякий час вугор сам розплутається з коріння. Дай-но, спробую...
— Дивись, у тебе клює.
Метек кинувся до своєї вудочки. Витягнув у човен великого вугра.
— Ну й місце знайшли! — радів Міхал.
Тепер Метек міг повернутися до Клемової вудочки. Розмірено стукав рукою по вудлищу і час від часу пробував, чи не відпускає. Ні, жилка й далі була натягнута, як струна, тільки легке тремтіння свідчило про те, що на гачку є риба. Глухі удари важко падали на воду, відбивались од стіни очерету, стишені повертали назад.
— Мабуть, уже не витягнемо його. Тут вирви, вода підмила берег. І він десь глибоко заліз,— мовив Метек, постукавши добру чверть години, аж рука йому заболіла.— Спробувати силою?
— Зажди, може, ще відпустить. Мабуть, здоровенна риба, шкода буде,— стримав його Едек.
Метек послухався. Упертості риби надумав протиставити свою впертість. Уже добрі півгодини тривала ця боротьба, а вугор десь там смикався, зачепившись жилкою за якесь гілляччя. Часом відпускав на мить, котушка починала тріскотіти, але риба зараз же ривком знову натягувала жилку, і Метек попускав її, щоб, бува, не порвалася.
Перемінив руки, вони боліли вже; глухі удари зігнали поблизу качок, і ті, обурено крякаючи, перелетіли десь далі. Тільки соловей сів, заховавшись у кущах лози, вже буйно вкритої листям, і заливався радісними трелями.
— О, відпустив,— перевів дух Едек. Ці слова він вимовив з тріумфом і полегкістю. Гарячково крутив котушку. Вугор більше не опирався. Напевне, він геть вибився з сил, судорожно борсаючись біля тих затоплених кущів.
Міхал стояв над темною безоднею, в будь-яку мить готовий підхопити рибу. Вода раптом завирувала, вугор в останню мить затріпотів хвостом, аж на обличчя хлопцям бризнуло,— намагався втекти. Пізно, Міхал був прудкіший.
— Як коняка! — крикнув він.
— Покажи, покажи!
Хлопці схилилися над рибою, присвічували ліхтариками. Метек хитав головою. Такого вугра хлопець ще в своєму житті не бачив. Круглий, завдовжки з метр, він звивався, то виблискуючи темно-зеленою спиною, а то випинаючись жовтим черевом, покритим дрібними цятками. На дні човна лишалися плями слизу. Клем закачав рукав і приклав руку рядом з рибиною. Біла рука була тоненька порівняно з темною шкірою водяного велетня.
— Кілограмів зо два буде, ручаюся,— мовив Метек.
— Таких великих вугрів не буває,— заперечив лісник.
— Я знаю, але це якийсь особливий, мабуть, король вугрів.
Усі засміялися. В усякому разі тріумф був повний. Ще не чувано про таких вугрів у цих водах.