Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Принц Горан, хоча й міг наполягти на продовженні своєї участі у війні, таки вирішив не качати права і склав з себе обов’язки командира ударної групи. Заявивши, що виконав свій обов’язок перед пам’яттю сестри, він навіть зняв адміральський мундир і перевдягнувся в цивільне. Ми попрощалися з ним на Станції-Один, а потім наш „Оріон“ попрямував до „тіньової зони“, де для обміну командами зустрічалися кораблі Зоряного Флоту та Планетарної Оборони.
Нам на зміну було призначено екіпаж командора Михайленка — того самого колишнього лейтенанта з „Маріани“, старшого пілота бунтівної Четвертої літно-навігаційної групи, яка разом з десантниками брала участь у захопленні фрегата. Михайленко та його хлопці постраждали через зраду Гарсії — утім, жодних звинувачень проти них не висунули і навряд чи всерйоз підозрювали у співучасті, але про всяк випадок вирішили перестрахуватися й відрядили їх служити в Угруповання Планетарної Оборони.
Я вже давно не почував ворожості ні до Михайленка, ні до інших заколотників, та неприємний присмак після тих подій все-таки залишився. Суто по-людськи я не міг забути й повністю простити паскудну сцену на містку „Маріани“, постріл у мене з шокера і триденне ув’язнення у власній каюті. Тому стосунки між нами ніяк не можна було назвати теплими та дружніми.
Я особисто провів Михайленка до рубки керування і сказав:
— Що ж, колего, бажаю тобі удачі. Заробляй капітанський чин і місце в Зоряному Флоті. Але май на увазі: якщо дозволиш підбити мій корабель, я доберусь до тебе і в пеклі.
Він стримано посміхнувся:
— Все буде нормально, капітане, не турбуйся. До пекла я не поспішаю, робити мені там нічого. А от спровадити туди недобитих тяньгонців — це я залюбки. В мене аж руки чешуться…
Як і годилося капітанові корабля, я останнім покинув „Оріон“ і перейшов на борт есмінця „Сан-Себастьян“, де на мене вже чекала вся команда. Оскільки обмін екіпажами відбувався на самій межі „тіньової зони“, решту шляху до Ютланда нам належало пройти без занурення, на термоядерних двигунах. Цю роботу я доручив Томові з Кончітою, які з усіх пілотів „Оріона“ найменше часу провели на бойових постах, лише іноді підміняючи Елі або Кортні.
Головний старшина Маковський від імені групи картярів та шахістів нарешті звернувся до мене з проханням дозволити їм що-небудь міцніше за малоалкогольне пиво. Я дав добро на гарну пиятику, поширивши свій дозвіл на всіх вільних від вахти членів команди. А в офіцерській кают-компанії ми влаштували невеличкий бенкет з шампанським з нагоди вже завершеної для нас війни.
Саме на цій вечірці я вперше помітив відсутність Кортні Прайс. І згадав, що востаннє бачив її, коли „Оріон“ ще стояв на приколі біля Станції-Один; а під час короткого перельоту до місця зустрічі з „Сан-Себастьяном“ оператом занурення була Бекер.
Охоплений неясними підозрами, я не став порушувати цю тему привселюдно, а за першої зручної нагоди відвів убік старпома Купера й запитав у нього, чи знає він, де Прайс.
— Так, шкіпе, — тихо відповів Купер. — Ще на базі вона звернулася до штабу з проханням про відпустку за сімейними обставинами. Її без проблем відпустили — адже для нас війна закінчилася.
— Он як… А хто завізував її рапорт?
— Я. Вона не хотіла звертатися до вас, шкіпе. Не хотіла сцен прощання. Ну, я й пішов їй назустріч. — Він подивився мені в очі. — В разі чого, я готовий нести за це відповідальність.
Я хитнув головою:
— Що за дурниці! Яка там відповідальність!
А Купер тихо зітхнув:
— Боюсь, її більше не буде в нашій команді. Шкода. Прайс чудовий пілот. І дуже приваблива дівчина…
Згодом, коли ми відсвяткували й розійшлися по своїх нових каютах, Ліна, лежачі між мною та Елі на широкому капітанському ліжку, задумливо промовила:
— Без Кортні якось незвично.
— Тобі сподобалося з нею? — запитала Елі.
— Припустімо, сподобалось. А тобі ні?
— Мені також сподобалось, — визнала моя старша дружина. — Але вона була зайвою.
— Так, зайвою, — погодилась молодша. — З нею було добре, проте ми не відчували себе однією сім’єю. А зараз усе стало як раніше, так легко й затишно… хоча трохи сумно.
Я мовчав, не втручаючись у їхню розмову.
— І мені сумно, — сказала Елі. — Але так завжди буває, коли розлучаєшся з гарним другом. Це швидко мине… А Кортні таки молодець. Зрозуміла, що не зможе нічого змінити, й пішла. Хоча вона дуже старалася, робила все, щоб ми закохалися в неї.