Реальна загроза

— Я винен, — озвався Горан. — Я бачив, що ті кляті есмінці зміщуються до переферії. Але розраховував, що встигнемо.

— Ми б устигли, — сказав суб-лейтенант Картрайт. — Якби я не витратив три секунди на уточнення цілі.

— А я затрималася з зануренням, — докинула Кортні.

Я зрозумів, що це самокатування слід негайно припинити, і твердо мовив:

— Ніхто ні в чому не винен, просто так склалося. Це війна, второпали? Відставити ниття!

Мої підлеглі відставили. Принц також — хоча формально вважався моїм командиром.

А втім, свої командирські обов’язки Горан сприймав на особливий штиб. При підготовці до чергової атаки на ворога він складав детальний план, передавав його мені та капітанам супроводу, після чого ми вже діяли самостійно, без його вказівок. Жодного разу він не втрутився під час проведення атаки, тож оперативне командування нашою групою цілком лягало на мої плечі. Такий розподіл обов’язків усіх влаштовував: принц зі своїм могутнім аналітичним розумом розробляв грамотні й досить нестандартні плани атак, а ми займалися їх практичним утіленням.

Прибувши на станцію, ми з Гораном вирушили для звіту в штаб. Проте не в штаб Сьомої ескадри, до якої на постійній основі був приписаний „Оріон“, а в штаб поспіхом сформованого Особливого Стратегічного Корпусу, до складу якого входило всі сім сотень „звапових“ груп. Очолював його віце-адмірал Бенсон — батько надав йому можливість ефектно заслужити четверту адміральську зірку. Слід зазначити, що Бенсон, попри свою молодість, справді був чудовим воєначальником і цілком заслуговував на те, щоб стати першим корінним ютландцем у званні повного адмірала.

З самим Бенсоном ми не зустрілися — він досі перебував у зоні бойових дій, здійснюючи загальне керівництво ударними групами. Зате ми поспілкувалися з контр-адміралом Сантьяго, який після того неприємного інциденту на перевалочній базі був переведений на кабінетну роботу. Контр-адмірал не тримав на мене зла, що тоді я фактично виставив його дурнем; йому вистачило розуму й почуття справедливості визнати, що я, наполігши на негайному переслідуванні лайнера, врятував його від значно серйозніших неприємностей, якби він через свою розгубленість дозволив лайнерові зі зрадником на борту вислизнути від нас. А так йому навіть не винесли догани, просто тихо-мирно зняли з посади командира дивізіону і призначили на не надто віповідальний, але почесний пост у штабі.

Від Сантьяго ми дізналися, що з усіх ударних груп нашої зміни ми виявилися на п’ятому місці за кількістю знищених ворожих кораблів з урахуванням їх рангової приналежності. Для мене це стало неабиякою (і, звісно, приємною) несподіванкою. Чомусь я думав, що ми будемо пасти задніх за бойовими показниками.