Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Батько кілька секунд помовчав, потім додав:
— Те, що я вам сказав, навряд чи можна назвати державною чи військовою таємницею. Однак я просив би вас поки утриматися від обговорення цієї теми з іншими. Час іще не настав. — З цими словами він коротко кивнув. — Всього доброго, пані та панове. Капітане Шнайдер, прошу супроводжувати мене.
Коли ми виходили з рубки, боцман урочисто проголосив:
— Верховний головнокомандувач місток залишив! Капітан місток залишив!
Крокуючи поруч зі мною по коридору, батько зауважив:
— Коли створювався ютландський флот, я був категорично проти чергового боцмана в рубці. Мені більше до вподоби цивільна практика — симпатичні довгоногі стюардеси і ніяких вигуків про капітана або адмірала на містку. Проте мої підлеглі, надто ж адмірал Біргоф, виявилися консервативнішими за мене, і цю традицію довелося зберегти.
Ми ввійшли в мою капітанську каюту, яка складалася з двох кімнат. У першій, кабінеті, стояв робочий стіл з комп’ютерним терміналом і широким м’яким кріслом. Ще два крісла, менші й не такі вигідні, призначалися для відвідувачів. Батько обвів поглядом кабінет і сказав:
— У тебе, як і вдома, ідеальний порядок. А от я завжди був трохи неохайним. Твоя акуратність, без сумніву, від матері.
Потім він зазирнув до іншої кімнати, спальні.
— А тут вельми затишно. Вчувається жіноча рука. Ліна, звичайно?
— Так. Здебільшого вона.
— Славна дівчина. Ти ще не говорив з нею про дитину? Так кортить потримати на руках онука.
— Вже вирішено, — відповів я. — Щойно завершиться криза. Ну, тобто, через дев’ять місяців після того, як усе владнається. Ліна й Елі хочуть народити одночасно. Елі — хлопчика, Ліна — дівчинку.
— Це буде чудово. Одразу син і донька, онук і онука… А як твоя третя, Прайс?
Я зітхнув.
— Прайс не моя третя. Вона взагалі не моя. Вона просто… просто так. Тимчасово.
Батько хмикнув.
— Я міг би сказати, що немає нічого постійнішого за тимчасове. Але обмежуся іншою приказкою, суто ютландською: твої жінки — твоє особисте нещастя. — Він улаштувався в одному з гостьових крісел. — Ну, гаразд, у мене мало часу. Давай-но, до справи, Алексе. Як ти ставишся до пропозиції принца Горана?
— Думаю, це розумно. Зарконські катери мають багато вад, а їх єдине достоїнство — „звапи“. А ця зброя буде набагато ефективніша на корветах або висококласних бойових катерах. Шок шоком, але Горан вчинив справді мудро, погодившись розформувати свій дивізіон.
— Цілком згоден з тобою. Та я питав про інше. Як ти ставишся до ідеї встановити „звап“ на твій корабель?
„Передовсім,“ — подумав я, — „це гарна страховка. Майже стовідсоткова гарантія, що я закінчу війну цілим і неушкодженим. Мій корвет супроводжуватиме в бою група кораблів з чітко поставленою задачею — берегти й захищати. Не сина імператора, ні; а дорогоцінний ‘звап’. Зброю, яка звалилася на нас, мов манна небесна. Зброю, що має стати запорукою нашої швидкої перемоги…“
А вголос я сказав:
— Це дуже відповідальне завдання, сер. Сумніваюсь, що я заслужив його. Так, звичайно, „Оріон“ — один з найкращіх корветів нашого флоту. І команда талановита — проте, за невеликим винятком, ще молода й не дуже досвідчена. А після нашою місії на Вавілон ми вирішили проблему нестачі кваліфікованих кадрів, тож тепер у нас вистачає пілотів та командирів з великим досвідом. Серед них неважко буде знайти потрібну кількість справжніх професіоналів, щоб довірити їм „звапи“.
Батько задоволено кивнув:
— Якраз це я й хотів від тебе почути, сину. Знаю: ти кажеш, що думаєш, не лукавиш, не кокетуєш. Та оскільки зайшла мова про справжніх професіоналів, то ти — один з них. Як то кажуть, молодий та ранній. Так стверджують адмірал Павлов і коммодор Томасон. Такої думки й капітан Ольсен. Таке ж враження склалося в адмірала Фаулер за час вашого перельоту від Вавілона до Ютланда. А командор Вебер, безперечний професіонал, навіть зголосився служити під твоїм командуванням. Отож, „звап“ ти отримаєш — хоча б з огляду на прохання принца Горана, яке я не можу проігнорувати, бо ми багато в чому зобов’язані йому. Він, звісно, себе не образив, за свою зброю здер з нас не мало не багато майже піврічну виручку з продажу ендокринолу. Та хіба мають значення гроші, коли йдеться про людські життя! Тому „Оріон“ капітана Шнайдера стане ядром мобільної ударної групи під командуванням адмірала принца Горана Зарконського. Так я вирішив.