За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Незабаром прийшли сусіди: Михальчук Федір і Власюк Нечипір, а пізніше прийшов ще й Власюк Василь. Сусіди почали оповідати про своє життя, про колгосп, одного голову колгоспу лаяли, а другого хвалили. Їх візит і розмови видалися мені дуже невчасними і недоречними. Мені хотілося побути у своїй хаті самому зі своїми дітьми і тому я сказав:

— Я вже давно тут не живу і тому мене зовсім не цікавлять ваші колгоспні справи. Зараз мене цікавить тільки моя дочка і син.

Перші дні мене навідували рідні, близькі і знайомі. У тих відвідинах більше проявлялося любознайство, ніж добросердечність. Всі знали мене палким, ідейним, відданим комуністом. Всі колись заслуховувались у мої палкі виступи на мітінґах. Ото ж всім було дуже цікаво знати, що ж це таке відвернуло мене від комунізму і повернуло у іншу сторону, але прямо ставити такі запитання ніхто не насмілювався. Всі нетерпляче ждали, поки я сам їм про це оповім. Ухилитись від того я не міг і не мав права. Казати неправду чи оповідати про все детально також не можна було. Тому я обмежився абстрактним з'ясуванням. Всім цікавим я говорив приблизно так:

«По суті, то я залишився вірним своїм ідеям, я шукав правди і думав, що вже її знайшов і іншим показував: ось вона, а виявилось, що в одежу правди переоділась брехня. Цей обман мене сильно обурив і я не міг собі того простити, бо це ж йшлося не тільки про мене, а й про тих, що я вів за собою, бо я ж був не тільки трибуном цих обманчивих ідей, а й організатором. Все, що я говорив і робив в ім'я тих ідей, я робив з глибокою вірою в серці, що це є вершиною добра і щастя людського роду, а виявилося навпаки. Отже раніш я страждав за ті ідеї, а пізніше страждав за те, що обманувся в них, що це були не ті ідеї, яких я шукав, а лише тільки тонка підкройка під них».