Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
Розлючений тим, що він йо міг затаїти від проникливого Кревкера своїх почуттів, над якими граф тільки глузував, Квентін відповів обурено:
— Пане граф, коли мені буде потрібна ваша порада, я сам проситиму вас дати мені її, і коли я шануватиму вашу думку про мене, ви завжди встигнете висловити її…
— Еге! — вигукнув граф. — Я опинився між Амадісом й Оріаною[212], і тепер мені лишається чекати виклику.
— Ви кажете про це так, немовби це було неможливе, — сказав Квентін. — Проте мій спис вибив з сідла герцога Орлеанського, в грудях якого тече кров, благородніша за кров де Кревкера. Коли я схрестив мечі а Дюнуа, то бився а найкращим воїном Франції.
— Нехай небо прояснить твій розум, юначе! — сказав Кревкер, глузуючи з закоханого рицаря. — Коли це правда, ти мав велике щастя в цьому світі. І дійсно, якщо доля схотіла послати тобі такі випробування до того, як у тебе виросла борода, ти збожеволієш від гонору, перш ніж станеш мужчиною. Адже ти мене можеш не розсердити, а тільки насмішити. Повір мені, коли ти й бився з принцами і обороняв графинь з примхи фортуни, то це ще не значить, що ти зрівнявся з тими, кому був випадковим супротивником або ще більш випадковим супутником. Я припускаю, що ти, як усякий юнак, начитавшись романів, уявив себе паладином і на деякий час поринув у мрії. Але ти не повинен сердитися на друга, який, бажаючи тобі добра, примусить тебе прокинутися від солодких мрій, хоча б він зробив це й трохи грубувато.
— Пане де Кровкер, — сказав Квентін, — моя сім'я…
— Ні, я зовсім не про сім'ю кажу, — перебив його граф, — а про ранг, про майно, високий сан і таке інше, що відокремлює людей різних станів. Щодо народжений, то всі люди походять від Адама і Єви.
— Пане граф, — повторив Квентін, — мої предки, Дорварди з Глен-Гулакіна…
— Авжеж, — сказав граф, — коли твої предки старіші за Адама, то нема більше про що й говорити! На добраніч!
Він осадив свого коня, чекаючи, поки до нього під'їде графиня, якій, коли це тільки можливо, його натяки й поради, хоч і доброзичливі, були ще неприємніші, ніж Квентінові. А Квентін, їдучи далі, бубонів до себе: «Холодний, зухвалий, зарозумілий себелюбець! Хотів би я, щоб перший шотландський лучник, який націлиться на тебе з свого аркебуза, не відпустив би тебе так безкарно, як я тепер!»
Увечері подорожні приїхали до міста Шарлеруа, на річці Самбрі, в графстві Ено, де Кревкер вирішив залишити графиню Ізабеллу, яка від пережитих хвилювань й утоми, а також від п'ятдесяти льє безперервного пробігу, від неприємних почувань, з усім цим пов'язаних, була просто нездатна їхати далі без риску для здоров'я. Граф доручив її, в етапі повного виснаження, піклуванню настоятельки цістерціанського[213] монастиря в Шарлеруа, благородній дамі, родичці обох сімей — де Кревкер і де Круа, на розсудливість якої він міг цілком покластися.
Сам Кревкер зупинився тільки для того, щоб наказати начальникові невеликого бургундського гарнізону, який буз розташований в місті, бути насторожі. Крім того, він призначив на весь час перебування графині Ізабелли де Круа в монастирі почесну варту, офіційно — для її безпечності, а в дійсності, мабуть, для того, щоб не дати їй потай утекти звідти. Наказавши гарнізонові добре пильнувати, граф послався на чутки про заколот у Льєжському єпіскопаті. Але він вирішив сам відвезти герцогові Карлу страшну звістку про заколот у Льєжі і вбивство епіскопа з усіма його жахливими подробицями. Тому, роздобувши свіжих коней для себе й свого почту, він поїхав одразу далі, поклавши собі не зупинятися аж до самої Перонни. Квентіна Дорварда він повідомив, що бере його з собою, причому, глузуючи, просив вибачення за те, що розлучає його з таким чудовим товариством. Крім того, він висловив надію, що такому справжньому рицареві і відданому прихильникові дам буде приємніше подорожувати при місячному світлі, ніж спати, як то роблять звичайні смертні.
212
Амадіс і Оріана — герой і героїня середньовічного рицарського роману, дуже популярного в Західній Європі в XIV–XVI ст. ст. Автором його вважають звичайно португальця Васко да Лобейра, але найбільш розповсюджений він був в іспанських переробках. Герой роману, Амадіс Гальський, син французького короля Періона, кохає, Оріану, дочку англійського короля Лісуарта. Своїми подвигами Амадіс здобуває, нарешті, руку коханої Оріани.
213
Цістерціанський — від назви монастиря поблизу міста Діжона у Франції. Цістерціанці — ченці, що належать до чернецького ордену.