Квентін Дорвард

Сутичка між шварцрейтерами й бургундцями не тривала й п'яти хвилин — так швидко перші повернули навтіки через перевагу бургундців у зброї, конях і дисципліні. Тієї ж хвилини граф де Кревкер, обтираючи скривавлений меч об гриву коня, перш ніж покласти його в піхви, повернувся на узлісся, звідки Ізабелла спостерігала бій. Частина його людей їхала за ним, тим часом як інша кинулася вздовж дороги переслідувати ворогів.

— Який сором, що рицарська зброя опоганюється кров'ю цих брудних свиней, — сказавши це, граф поклав меч у піхви й додав — Ваша батьківщина привітала вас досить суворо, моя прекрасна кузино, але мандрівній принцесі завжди треба сподіватися таких пригод. І добре, що я приїхав вчасно вам на допомогу, бо, дозвольте вас запевнити, ці чорні вершники поважають графську корону так само, як очіпок простої селянки, а ваш почет, гадаю, не міг би чинити великого опору.

— Графе, — сказала Ізабелла, — без зайвих слів я хочу знати, чи вважати себе полоненою і куди ви маєте намір мене відвезти?

— Ви самі знаєте, нерозумна дитино, як би я вам відповів, коли б це залежало від моєї волі. Але ви й ваша навіжена тітка, в якої на думці тільки сватання та одруження, так нерозважливо використовували свої крила, що боюся, як би вам не довелося згорнути їх і посидіти деякий час у клітці. Щодо мене, то я тільки тоді виконаю свій обов'язок, і, мушу сказати, сумний обов'язок, коли довезу вас до двору герцога в Перонні. Я передам командування над цим загоном моєму племінникові, графові Етьєнові, а сам супроводитиму вас туди, бо вам, гадаю, буде потрібен посередник. Сподіваюся, що цей молодий гульвіса розумно виконуватиме свій обов'язок.

— З вашого дозволу, любий дядьку, — сказав граф Етьєн, — коли ви не покладаєтеся на мої здібності як командира, то залишіться самі з вашим загоном, а я буду слугою й охоронцем графині Ізабелли де Круа.

— Авжеж, любий племіннику, — відповів дядько, — твоя поправка до мого плану просто чудова, але буде так, як я сказав. Отже, прошу, не забувай, що ти мусиш тут не цих чорних свиней виловлювати й колоти, а зібрати й переказати точні відомості про те, що відбувається в Льєжському єпіскопаті, про який ширяться такі дикі чутки. Нехай зі мною поїде десятеро пікінерів, а решта залишається під прапором і твоєю командою.

— Хвилиночку, кузене де Кревкер, — зауважила графиня Ізабелла, — дозвольте мені, стаючи полоненою, випросити волю принаймні для тих, хто були мені друзями в моїх нещастях. Дозвольте хлопцю, моєму відданому провідникові, повернутися в Льєж додому.

— Мій племінник, — сказав Кревкер, пильно подивившися на чесне широке обличчя Гловера, — забере цього хлопця, який справді здається безневинним, і повезе його до місця своєї зупинки, а там уже відпустить на волю.

— Не забудь привітати від мене добру Гертруду, — сказала графиня провідникові і, знявши з шиї перлове намисто, додала — Попроси її, щоб вона носила це на спогад про її нещасну подругу.