Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
— Цей чоловік, — сказав Кревкер, — певною мірою залежить від кардинала до ля Балю. Мене не здивує, коли виявиться, що й він підбивав короля на цей сумнівний політичний виступ. А хто є з вищого дворянства?
— Його високість герцог Орлеанський і Дюну а, — відповів Комін.
— Що б там не було, а з Дюнуа ми вже вип'ємо, — сказав де Кревкер. — Але ми чули, що вони з герцогом впали в немилість й попали до в'язниці.
— Вони обидва були під арештом у замку Лош, цьому чудовому місці самотності для французького дворянства, — сказав д'Емберкур, — але Людовік звільнив їх, щоб узяти з собою, мабуть побоюючися залишати герцога Орлеанського без свого нагляду. Щодо інших його супутників, то серед них найпримітніші кум Трістан — «прево катів» з кількома своїми «майстрами» і Олів'є, цирульник. Оце, мабуть, і всі, найбільш варті уваги. А в цілому вся ця зграя має такий жалюгідний вигляд, що, слово честі, король більше скидається на старого гендляра, який у супроводі поліцейського загону їде стягати безнадійні борги.
— А де йому відвели помешкання? — спитав Кревкер.
— Оце якраз найднвпіше за все, — відповів Комін. — Наш герцог запропонував лучникам королівської гвардії зайняти пост біля міських воріт і понтонного мосту через Сомму, А для самого Людовіка відвів будинок багатого городянина Жіля Ортена поблизу цих воріт. Але дорогою туди король уздрів прапори де Ло і Пансіль де Рів'єра, яких він вигнав із Франції, і, мабуть побоюючись такого близького сусідства з своїми давніми ворогами, попросив дати йому приміщення в герцогському замку, де він тепер і живе.
— Боже милосердий! — вигукнув Кревкер. — Мало того, що заліз у лев'яче лігво, він ще суне голову в пащу самого лева. Цей хитрий політикан хоче залізти на саме дно вовчої ями.
— Стривайте, — сказав Комін. — Ви, мабуть, ще не чули… Д'Емберкур ще не переказував вам слів де Глор'є[222], які на мою думку, були найрозумнішим із усього, що було сказано з цього приводу.
— А що ж сказала його уславлена мудрість? — спитав граф.
— Коли герцог звелів вибрати дорогоцінний посуд і тарелі з візерунками для подарунків королю та його почту з нагоди приїзду його величності, ле Глор'є сказав йому: «Друже Карле, не суши своєї бідної голови над тим, що слід подарувати королю. Дозволь мені вшанувати твого кузена Людовіка благороднішим і достойнішим подарунком! Я подарую йому мій блазенський ковпак із бубонцями і брязкальце на додачу, бо, присягаюся обіднею, він ще більший дурень, ніж я, коли піддався під твою руку». — «Але коли йому не доведеться розкаятися в цьому, що тоді скажеш, неробо?» — спитав герцог. «Ну, тоді, Карле, доведеться віддати ковпак і брязкальце тобі самому, як найбільшому дурневі з нас трьох». Цей ущипливий дотеп дужо дошкулив герцога, Я бачив, як він змінився на обличчі й прикусив губу. Ну, ось вам і всі наші новини, благородний Кревкере. Як ви гадаєте, на що це все схоже?
— На порохову міну, не інакше, — відповів Кревкер, — до якої, боюся, мені судилося піднести запалений гніт. Ваші і мої новини — це порох і іскра, які, зустрінувшися, спалахнуть великим полум'ям. Друзі мої, їдьте поруч зі мною і, коли я вам розповім про те, що скоїлося в льєжському єпіскопаті, ви погодитеся зі мною, що королю Людовікові краще було б поїхати в пекло, ніж так несвоєчасно завітати до Перонни.
Обидва вельможі під'їхали до графа з обох боків і вислухали його оповідання про події в Льєжі і в ПІонвальді. Потім вони покликали до себе Квентіна і заходилися розпитувати та перепитувати його про подробиці вбивства епіскопа, поки він, нарешті, відмовився їм відповідати, не знаючи, навіщо цей допит і які висновки вони можуть зробити з його відповідей.
Незабаром усе товариство вже їхало низькими берегами Сомми, вкритими багатою рослинністю, і хутко досягли старовинних мурів неприступної фортеці Перонни Незайманої. Навколо неї розкинулися золені луки, де скрізь біліли намети війська герцога Бургундського, яке налічувало близько п'ятнадцяти тисяч чоловік.
Розділ XXVI
ПОБАЧЕННЯ
Коли князі зустрілись, хай відзначать
Астрологи сполуку цю зловісну,
Як ту, коли зустрілися Сатурн із Марсом[223].