Квентін Дорвард

— Бачив і нічого не зробив, щоб оборонити доброго прелата! — вигукнув граф. — Ви мусили весь замок поставити на ноги проти вбивць. Хіба ти не знаєш, що навіть дивитися на такий злочин і не перешкодити йому — мерзенне блюзнірство?

— Коротко скажу вам, пане мій, — відповів Дорвард, — що, перш ніж сталося це лиходійство, Гійом де ля Марк з допомогою льєжців здобув замок.

— Я немов громом уражений, — промовив де Кревкер. — Повстання в Льєжі! Шонвальд здобуто! Єпіскопа вбито! Віснику нещастя, ніхто ще ніколи не приносив одразу стільки жахливих новин! Кажи, чи знав ти про цей напад, про це повстання, про це вбивство? Кажи: ти один із надійних лучників короля, а він і е той, хто скерував цю жахливу стрілу. Кажи, або я звелю тебе четвертувати!

— Навіть коли б я був почетвертований, пане мій, то ви й тоді не витягли б з мене нічого, що не личило б шотландському дворянинові. Я знав про ці лиходійства не більше від вас і такий був далекий від того, щоб брати в них участь, що, якби зміг, боровся б проти всіх тих лиходіїв до загину. Але що я міг вдіяти? Їх були сотні, а я один. Я прагнув будь-що врятувати хоч би графиню Ізабеллу, і тут мені пощастило. Проте коли б я був ближче до того місця, де мерзотник зарубав бідного старого, то врятував би його сиву голову або помстився б за нього. Принаймні я висловив протест проти цього насильства досить голосно, щоб попередити дальші вбивства.

— Я вірю тобі, юначе, — сказав граф. — Ти не в такому віці, і в тебе не така натура, щоб тобі можна було доручити цю криваву справу, хоч ти й добре наловчився охороняти дам. Але горе! Добрий і великодушний прелат убитий в своєму житлі, де він так часто приймав прочан із християнським милосердям і князівською щедрістю! Убитий цією потворою, цим звіром, цим кровожерним і жорстоким виродком, який не побоявся осквернити дім, де він виріс, обагрити руки кров'ю свого добродійника! Однак або я не знаю Карла Бургундського, або помста, раптова, жорстока й невблаганна, не впаде на того, хто звершив цей підлий звірячий вчинок. Ні, я сумніваюся в небесному правосудді. А коли ніхто не покарає вбивцю… — Тут граф вихопив меч, потім відпустив вуздечку й ударив руками в залізних рукавицях себе в груди так, що його панцир аж задзвенів, а тоді простяг їх до неба й урочисто сказав — Я, Філіпп де Кревкер де Корде, даю клятву богові, святому Ламбертові й Трьом Кельнським Волхвам, що в мене не буде інших помислів, крім помсти за вбивство доброго Людовіка де Бурбона. Я помщуся на вбивцях, де їх не спіткаю — у лісі чи в полі, в місті чи в селі, в горах чи на рівнині, при королівському дворі чи в церкві божій! І на це я прирікаю землі й майно, друзів і васалів, життя й честь, І хай допоможуть мені в цьому господь бог, святий Ламберт Льєжський і Три Кельнські Волхви!

Облегшивши свою душу клятвою, граф де Кревкер поволі опам'ятався од безмежного горя й здивування, які опанували ним, коли він почув про фатальну трагедію, що відбулася в Шонвальді, і почав розпитувати Дорварда про подробиці цього нещастя. Шотландець, зовсім не бажаючи зменшити жагу помсти, яку граф відчував проти Гійома де ля Марка, виклав їх з усією відвертістю.