Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
Чесний Гловер узяв намисто і хоч незграбно, але від щирого серця поцілував руку, яка так делікатно зуміла винагородити його за всі труди й небезпеки.
— Гм! Сувеніри й знаки дружби, — зауважив граф. — Чи немає у вас ще якихось справ тут? Уже нам час рушати.
— Тільки одна, — мовила графиня, зніяковівши, — щоб ви ласкаво поставилися до цього… до цього молодого пана.
— Гм! — сказав Кревкер, кинувши такий жо проникливий погляд на Квентіна, яким він перед тим нагородив Ганса Гловера, але, очевидно, тепер був менше задоволений наслідками оглядин. — Гм! Звичайно, це клинок іншого гарту, — вів він далі, добродушно жартуючи із збентеження графині. — А дозвольте спитати вас, кузино моя, чим цей… цей дуже молодий пан заслужив таке заступництво з вашого боку?
— Він урятував моє життя й честь, — сказала графиня, почервонівши від сорому й досади.
Квентін також почервонів від обурення, але не висловив його, мудро вирішивши, що цим міг тільки все зіпсувати.
— Життя й честь? Гм! — повторив граф де Кревкер. — Мені здається, було б краще, кузино моя, коли б ви не ставили себе в таке становище, яке накладає на вас такий обов'язок щодо цього дуже молодого пана. Але досить про це! Молодий пан може слугувати нам, коли це дозволяє його ранг, а я подбаю, щоб ніхто не завдавав йому лиха. Тільки відтепер я вже сам захищатиму ваше життя й честь, а для молодого пана знайду, либонь, більш підходяще заняття, ніж охороняти мандрівних панянок.
— Пане граф, — сказав Дорвард, не маючи змоги мовчати довше, — щоб ви не казали про незнайомого вам чоловіка так легкодумно, як зараз, і щоб ви згодом не пошкодували за цим, я дозволю собі довести до вашого відома, що я — Квентін Дорвард, лучник шотландської гвардії, куди, як ви знаєте, приймають тільки дворян і людей із званням.
— Дякую за повідомлення й цілую вам руки, пане лучнику, — сказав, глузуючи, Кревкер. — Будьте ласкаві проїхати зі мною трохи наперед.
Ідучи вперед за наказом графа, який мав тепер повну змогу, коли не право, наказувати йому, Квентін помітив, що панна Ізабелла стежила за кожним його рухом із тривогою й боязким співчуттям, майже з ніжністю, чим викликала сльози в нього на очах. Але він пригадав, що мусить показати себе мужчиною перед цим гордим Кревкером, якого з усіх рицарів Франції і Бургундії найменше зворушила б історія про вірне кохання й муки і який міг би лише поглузувати з них. Тому юнак вирішив не очікувати, поки той звернеться до нього, а самому розпочати розмову в такому тоні, який довів би, що він, Квентін, гідний кращого ставлення й більшої поваги до себе, ніж то зустрів його граф, уражений, мабуть, відкриттям, що його багата й знатна кузина довірилася якомусь нікчемному шотландському лучникові.
— Пане граф де Кревкер, — сказав він стримано, але рішуче, — можна мені спитати, перш ніж ми почнемо нашу розмову: я вільний чи мені треба вважати себе вашим бранцем?
— Лукаве запитання, — відказав граф, — на яке я можу відповісти теж запитанням. Як ви гадаєте, між Францією і Бургундією тепер мир чи війна?
— Про це, — заперечив шотландець, — ви, пане мій, повинні знати краще, піж я. Я давно покинув французький двір і протягом цього часу не маю звідти ніяких відомостей.
— Ось бачите, — сказав граф, — як легко запитувати і як важко відповідати. Я й сам не можу відгадати цю загадку, хоч був у Перонні разом із герцогом увесь останній тиждень і навіть більше. А оскільки саме від цього, пане зброєносцю, залежить, вважати вас полоненим чи ні, я мушу поки що вважати вас за полоненого. Проте коли ви справді чесно служили моїй родичці і коли ви щиро відповідатимете на всі мої запитання, ваше становище покращає.
— Графиня де Круа, — сказав Квентін, — може бути найкращим суддею в тому, як я служив їй, і про це спитайте в неї. Чи відповідатиму я щиро, можете впевнитись самі, запитуючи мене!
— Гм! Який гонор, — промимрив граф де Кревкер. — Це якраз личить тому, хто носить на капелюсі подарунок своєї дами й гадає, що мусить дивитися на всіх звисока, щоб зберегти повагу до гаптованої шовкової стрічки. Гаразд, пане, сподіваюся, що це не буде приниженням вашої гідності, коли ви відповісте мені, як давно ви мандруєте з графинею Ізабеллою де Круа?
— Графе де Кревкер, — сказав Квентін Дорвард, — коли я й відповідаю на запитання, вимовлені таким образливим тоном, то тільки для того, щоб з мого мовчання ви не зробили висновків, небажаних для тієї, яку ми обидва повинні поважати. Я супроводжую графиню Ізабеллу від того часу, коли вона залишила Францію, щоб їхати до Фландрії.