Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
Записавши у своєму блокноті, коли треба виїхати в Женеву, назву готелю та прізвище італійця, з яким він мав зустрітися, Василь повернув листа О'Кейлі і, піймавши на собі його допитливий погляд, сказав:
— Містер Адамс пропонує мені поїхати до Женеви, зустрітися там з представником італійської нафтової компанії і владнати з ним деякі ділові питання. Сподіваюсь, ніхто не чинитиме перешкод моїй поїздці?
— Які можуть бути перешкоди? Я сьогодні ж подзвоню. швейцарському консулові і попрошу його видати вам постійну візу. Залиште свій паспорт у мене, ми самі подбаємо про все!
Василь сказав, що він, мабуть, візьме з собою в Швейцарію дружину і, якщо містер О'Кейлі не заперечуватиме, принесе обидва паспорти на другий день.
— Будь ласка, як хочете! — погодився той і, помовчавши, додав — Вами цікавився секретар нашого посольства, містер Петерсон. Більше того, він просив привезти вас до нього. Якщо у вас є час, ми могли б поїхати до нього хоч зараз!..
— Що ж, я радий, — сказав Василь.
Він знав, що Петерсон, хоч і був тільки секретар американського посольства в Берліні, але, як дуже заможна людина, мав неабиякий вплив у політичних колах Вашінгтона. На відміну від інших американських дипломатів, Петерсон сам жив у триповерховому особняку, мав багато челяді, влаштовував людні прийоми. За кермо машини сів О'Кейлі. Василь умостився поруч, і вони довго кружляли серед новобудов, поки доїхали до Шарлотенбурга, де жив Петерсон.
Високий, сухорлявий, тридцятип'ятирічний чолов'яга, Петерсон більше скидався на спортсмена, ніж на дипломата. Він був веселий, балакучий і привітний хазяїн. Повів гостей у домашній бар, налив у келехи «для початку» італійського вермуту, запропонував крихітні сендвічі з паштетом і кав'яром та хрумкі пиріжки з м'ясом. Випили, закусили. Коли Петерсон заговорив про справи, від його веселості не лишилося й сліду. Він став втіленням діловитості, привітне його обличчя зробилося жорстким.
— Містере Кочеку, я чув про вас багато хорошого. Мій друг, містер Адамс-молодший, дає вам делікатні доручення. Це свідчить багато про що — зокрема про те, що ви людина вірна і вам можна довіряти. Мені хотілося б попросити вас, щоб ви нікому не говорили про наміри компанії постачати Італії пальне і надалі, може, навіть обходячи закон про нейтралітет. Ви уявляєте, який вибухне скандал, коли про це довідаються газетярі. Яких збитків зазнає ваша компанія?.. Ще одне, дорогий містере Кочеку, — ми живемо з вами у світі, де все може трапитися: сьогоднішній ваш друг і союзник завтра може стати ворогом номер один. Зважаючи на таку можливість, треба вміти мудро передбачати все. Живучи тут, постачаючи німцям авіабензин і мастила, яких немає в Німеччині, ви, звичайно, догадуєтеся, що націсти поспішно озброюються… Нам, американцям, цікаво знати про це докладніше. От я і хотів вас запитати, чи не погодитесь ви співробітничати з нашим авіаційним аташе? Ви, представник компанії, яка постачає бензин для «Люфтваффе», легко можете знайти привід, щоб побувати на військових аеродромах, налагодити дружні стосунки з військовими льотчиками. Більше того, якщо ви побажаєте, ми можемо відрекомендувати вас шефові «Люфтваффе», панові Герінгу… Що ви скажете на це?
Василь завмер у кріслі з келехом вермуту в руці. Звичайно, йому було б дуже цікаво довідатися якнайбільше про німецьку авіацію, познайомитися і з самим всемогутнім Герінгом, відкрити цим собі широкі перспективи для успішної діяльності. Але, з другого боку, навряд чи варто було завчасно наражатися на таку небезпеку і заради журавля в небі випускати з рук синицю.
— Я вам щиро дякую за довір'я! Ладен допомогти особисто вам і нашим співвітчизникам усім, чим тільки зможу… Але для такої ролі, яку ви мені пропонуєте, я зовсім не придатний, — твердо відповів Василь.
— Не бійтеся, вам не загрожує ніяка небезпека! — усміхаючись, мовив секретар посольства. — А коли треба буде, ми завжди, за будь-яких обставин, зуміємо захистити вас!
— Ні, я на це не піду. Передавати вам через містера О'Кейлі, якщо почую, цікаві новини, — це я готовий робити. Але спеціально добувати відомості не можу і не хочу!
— Ну що ж, дуже шкода! Силувати чию б то не було волю я не звик. Буду радий, якщо ви передасте нам цікаві новини, — сказав Петерсон і, потискуючи руку Василеві, дав зрозуміти, що розмову закінчено.