Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
— Ні, навіщо. Я житиму у вас із дружиною, — вона допомагає мені в роботі. Діти мої залишаться в старій квартирі.
Поговорили про умови. Мюллер сказав, що переїде у Потсдам днів через три.
Очевидно, побоявшись, щоб шеф не спробував таким чином найняти і вчительку, юрисконсульт відрекомендував патронові гарненьку молоду даму — білявеньку, пухленьку, голубооку, років тридцяти восьми. Її звали Катрін Хігель. Трималася вона скромно, але з гідністю. Сказала, що працює в школі — викладає німецьку мову в старших класах. Була одружена. Тепер живе із своєю літньою матір'ю. Домовились, що фрау Хігель вчитиме містера Кочека тричі на тиждень, по дві години, в його службовому кабінеті після роботи.
Василь давно шукав зручного приводу для зустрічі з Вебером. Дзвонити йому додому чи на роботу не хотілося. І раптом сам Вебер подзвонив йому в контору і сказав, що хотів би побачитися з ним.
— Будь ласка! — відповів Василь. — Для давніх друзів мої двері завжди відчинені. Приїздіть коли хочете.
— Якщо не заперечуєте, я зайду до вас зараз на кілька хвилин, — сказав Вебер.
Чому він такий необережний? Подзвонив по службовому телефону, наважився побувати тут серед білого дня? Василеві зробилося якось тривожно після цього дзвінка.
Не минуло й півгодини, як прийшов Вебер. Сівши в крісло, витер платком спітнілого лоба, сказав, що сьогодні душно, як у липні, потім спитав:
— Ніхто не може підслухати нашу розмову?
— Я часто перевіряю кабінет, чи нема десь апарата підслуховування. Але все ж можливо, — тихо відповів Василь.
— Як же бути? Мені треба побалакати з вами.
— Якщо маєте час, ходімо в парк. Зараз, крім бабусь і дітвори, там нікого нема, — сказав Василь.
Кілька хвилин вони посиділи, погомоніли, потім Вебер підвівся з крісла. Василь і собі встав, щоб провести друга. Вони разом вийшли на вулицю і попростували Шарлотенбурзьким шосе до славнозвісного «Функтуруму». Там, у далекому і безлюдному кутку парку, сіли на лаву.
— Коли ви поїхали, мене знову викликали в гестапо, — сказав Вебер, — і попросили розповісти про вас усе, що я знаю і про що ми розмовляли з вами під час останньої нашої зустрічі. Я повторив, що ви типовий бізнесмен і тільки про те й думаєте, як нажити більше грошей. Поцікавилися, як ви ставитеся до режиму. Я відповів, що в нас не було розмови на цю тему, але мені здається, що ви, як і більшість янкі, людина обмежена і навряд чи цікавитесь політикою. Здається, я переконав їх у цьому, а проте, вони поклали за вами стежити. Один з них висловив думку, що слід було б завербувати для цього якогось вашого службовця. Будьте обережні, вони не дадуть вам спокою!
— Дякую за попередження. Вони вже порпалися в наших речах… Нехай стежать скільки їм завгодно, я не боюся. — Василеві хотілося вселити в свого співрозмовника впевненість.
— Дивіться, з гестапо жарти кепські! — відповів Вебер. — Тепер про інше: ми надумали не зливатися з другою підпільною групою. Не тому, що ставимо іншу мету, — ні, тепер у всіх нас одна мета: боротися проти фашизму. Але таке об'єднання може накликати біду. Ми не знаємо, чи добре вони законспіровані. Мені здається, буде доцільно вам познайомитися з керівником тієї групи і, коли вважатимете за потрібне, особисто підтримувати з ними зв'язок.
— Хто ж він, цей таємничий керівник, і як я зможу встановити з ним зв'язок, якщо буде треба? — поцікавився Василь.
— Звуть його Герман, прізвища не знаю. Працює в трамвайному депо, майстер по ремонту. Наскільки мені відомо, був комуніст. Зустрітися з ним ви можете на одній з наших конспіративних квартир. Призначте час, і я приведу Германа.
— Ви казали йому про мене? Він хоче зустрітися зі мною?
— Казав, не називаючи вашого прізвища. Натякнув, що є така людина, і тільки. Він сам попросив познайомити його з вами.
— Ну що ж, можна зустрітися. Наступного тижня в понеділок, годині о дев'ятій вечора, — влаштовує?
— Цілком.
— Скажіть адресу. — Василеві дуже хотілося мати зв'язок з підпільною групою, в якій діяли комуністи і соціал-демократи. Вебер назвав адресу, Василь повторив її в думці, запам'ятовуючи.
— У вас усе? — спитав він.
— Ні, не все. — Вебер глянув довкола і, впевнившись, що поблизу нікого нема, промовив: — Один член нашої групи казав мені, що в генеральному штабі працює якийсь інженер-майор… У нього важко хвора єдина донька. Він витратився на лікарів, на ліки, і тепер йому вкрай потрібні гроші. До того ж він взагалі недолюблює націстів, і, на думку нашого товариша, можна спробувати підкупити його. Як ви гадаєте, чи варто нам зробити це? Майор хоч і обіймає скромну посаду в генеральному штабі, але має доступ до важливих справ…