Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
Василь, не розуміючи, в чому справа, здивувався такій таємничості. В пакеті був особистий лист Адамса. Шеф конфіденціально повідомляв, що, коли між Італією та Абіссінією виникне воєнний конфлікт, сенат, можливо, прийме закон про нейтралітет і заборонить американським компаніям поставляти стратегічну сировину країнам, які воюють. Нагадуючи, що нафта, бензин і мастила поряд із озброєнням, сталлю, свинцем, каучуком тощо належать до стратегічних матеріалів, містер Адамс пропонував своєму вповноваженому обміркувати, як обійти цей закон, постачаючи у великих розмірах пальне Італії, та спішно повідомити свої міркування. Далі шеф оповіщав, що компанія постановила збудувати в Гамбурзі кілька збірних бензосховищ, загальною місткістю сто тисяч тонн. Деталі цих сховищ компанія привозитиме з Америки, а монтуватиме їх акціонерне товариство «Фламме».
Наприкінці листа Адамс люб'язно писав Василеві, що, як вони й домовилися, посилає йому сто мішків бразильської кави та сто ящиків сигарет найвищих сортів. Вартість цього товару бухгалтерія компанії вирахує з гонорару містера Кочека.
Капітан у присутності Василя спалив листа і сказав:
— Якщо хочете відповісти містерові Адамсу, сідайте до мого письмового столу і пишіть. Повернувшись у Нью-Йорк, я віддам вашого листа йому особисто.
Василь написав Адамсові, що, оскільки німці прихильно ставляться до планів дуче, неважко буде дістати дозвіл перекачувати бензин прямо з американських танкерів в італійські в гамбурзькому порту. Якщо про це не пощастить домовитися у верхах, то він, Кочек, візьметься налагодити справу на місці — без особливих витрат і без будь-якого розголосу. Василь також запитував шефа: де і з ким із італійців йому слід зустрітися, щоб уточнити план дій?
Сховавши листа в кишеню білосніжного кітеля, капітан дістав з буфета пляшку віскі, содову, чарки і запропонував випити за успіхи компанії і його, містера Кочека.
Після першої чарки поговорили про новини, про життя у фашистській Німеччині, а після другої Василь звернувся до Бема:
— Скажіть, капітане, можу я розраховувати на вашу допомогу, якщо виникне потреба?
— Завжди і в усьому! — охоче погодився капітан і все-таки поцікавився, про що саме йдеться.
— Могли б ви пересилати моєму компаньйонові Джо Ковачичу в Париж належні йому гроші або в Нью-Йорк його батькові, містерові Ковачичу, а також листи, які можуть розпечатати на пошті?..
— Всього-на-всього!.. До речі, я знайомий з містером Ковачичем — колись працював у нього. Скупий дідуган. Тоді Джо вчився в коледжі…
Вони випили ще по чарці, і Василь, пославшись на справи, поїхав у місто.
Поки перекачували бензин з танкера в сховища товариства «Фламме», помічники Василя успішно завершили операцію в митниці і перевезли дев'яносто мішків кави і стільки ж ящиків сигарет на склад, заорендований для цього завбачливим Бремером.
Василь підписав з представниками «Фламме» акт про здачу бензину та мастил і збирався повернутися в Берлін, коли до нього в номер подзвонив по телефону бухгалтер Шульце і зачитав телеграму від містера Ковачича з Нью-Йорка. Телеграма сповіщала, що пароплав «Олімпік», під грецьким прапором, везе для містера Кочека триста мішків кави, двісті ящиків сигарет і сто ящиків згущеного молока. Містера Кочека просили зустріти пароплав «Олімпік», прийняти товар і переказати на поточний рахунок фірми «Ковачич і компанія» десять тисяч доларів як аванс, щоб забезпечити подальші поставки товару.
Василеві довелося затриматись у Гамбурзі ще на кілька днів. Він дав вказівку Бремерові продати частину товару на місці по цінах чорного ринку, а решту, на яку були квитанції про сплату мита, приставити в Берлін.
— Ви можете обміняти марки, виручені за каву й сигарети, на долари? — спитав Василь колишнього моряка.
— Звичайно!
— Тоді дійте — і долари привезіть мені в Берлін. За труди одержуватимете винагороду — три відсотки од виручки.
Попередні підрахунки показали, що тут можна заробити кругленьку суму — близько тридцяти тисяч доларів. Отже, кожному компаньйонові припаде по п'ятнадцять тисяч доларів.
Василь не сумнівався, що Джо буде задоволений.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Повертаючись назад у Берлін, Василь побачив у вузькому коридорі спального вагона чоловіка у формі оберштурмбанфюрера. Це був типовий арієць — високий блондин з розвиненою грудною кліткою, з гострими рисами обличчя, глибоко посадженими сірими очима. Він курив біля вікна, загородивши кремезною постаттю весь прохід. Василь попросив дозволу пройти, той відступив з дороги, подивився на пасажира із сусіднього купе, очі їх зустрілися. Чомусь Василеві захотілося познайомитися з цією людиною. Він став поруч з оберштурмбанфюрером і так само, як і він, почав дивитись у вікно.