Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Якийсь час вони мовчки пили пиво, обдумуючи ситуацію.
— Ви з ним розмовляли?
— Ні. Він не може розмовляти. Як усе пройшло в Стокгольмі?
— Лісбет Саландер погодилася. Ось контракт від Драґана Арманського. Підпишіть і киньте в поштову скриньку.
Фруде розгорнув папір.
— Її послуги коштують недешево, — зауважив він.
— Гроші у Хенріка є.
Адвокат хитнув головою, дістав з нагрудної кишені ручку і вивів свій підпис.
— Краще підписати, поки Хенрік ще живий. Ви не сходите до поштової скриньки біля «Консума»?
Мікаель ліг спати вже близько півночі, але заснути йому ніяк не вдавалося. Досі його діяльність у Хедебю була присвячена дослідженню дивних речей, що залишились у далекому минулому. Але якщо хтось так зацікавився його досягненнями, що вдерся до нього в кабінет, то це минуле, можливо, значно ближче до сучасного, ніж він гадав.
Раптом Мікаелю спало на думку, що його робота на сім’ю Ванґер могла зацікавити дуже різних людей. Несподівана поява Хенріка Ванґера в правлінні «Міленіуму» навряд чи залишилася непомітною для Ханса Еріка Веннерстрьома. Чи такі думки означають лише те, що в нього починає їхати дах?
Мікаель виліз з ліжка, став голяка біля кухонного вікна і задумливо подивився на церкву на тому боці моста. Витяг сигарету і закурив.
Йому не давали спокою думки про Лісбет Саландер. У неї був своєрідний стиль поведінки і спілкування, з довгими паузами посеред розмови. У її будинку панував безлад на межі з хаосом: гора мішків з газетами в передпокої та бруд на кухні, який уже рік не прибирали. Шмаття купами валялося долі, і весь попередній вечір дівчина вочевидь просиділа в барі, та й ніч провела не наодинці, судячи по засосах на шиї. У неї були численні татуювання, на обличчі був пірсинг, а можливо, і в інших місцях, яких він не бачив. Коротше кажучи, особа вона вочевидь неординарна.
З другого боку, за запевненнями Арманського, вона найкращий його пошуковець, і її докладний звіт про самого Мікаеля, безумовно, свідчив про те, що працювати вона вміє. Словом, цікава дівчина.
Лісбет Саландер сиділа за комп’ютером і обдумувала враження, залишені зустріччю з Мікаелем Блумквістом. За своє доросле життя вона ніколи раніше нікому не дозволяла переступати поріг свого будинку без спеціального запрошення, а вдостоєних такого можна було перелічити на пальцях однієї руки. Мікаель же безсоромно вдерся просто в її життя, а вона відповіла всього лише дуже слабким протестом.
І мало того — він з неї посміявся.
Як правило, у таких випадках вона знімала пістолет із запобіжника, хоч би в думках. Проте з його боку не відчувалося ані найменшої загрози чи ворожості. У нього була причина всипати їй по перше число, навіть заявити на неї до поліції, якщо він здогадався, що вона зламувала його комп’ютер. А він навіть це звів до жарту.
Це була найбільш дражлива частина їхньої розмови. Мікаель, здавалося, свідомо не почав розвивати цю тему, і вона зрештою не стрималася й почала сама:
— Ти сказав, що знаєш, як я діяла.
— Ти — хакер і побувала в моєму комп’ютері.
— Звідки тобі це відомо?
Лісбет навіть не сумнівалася в тому, що не залишила ніяких слідів і що її вторгнення можна було виявити тільки в тому разі, якщо б серйозний експерт служби безпеки сканував жорсткий диск тієї самої миті, коли вона входила в комп’ютер.
— Ти зробила помилку.
Він пояснив, що вона процитувала варіант тексту, який був виключно в його комп’ютері, і ніде більше.
Лісбет Саландер довго сиділа мовчки. Нарешті вона підвела на нього позбавлені будь-якого виразу очі.
— Як ти діяла? — спитав він.
— Це таємниця. Що ти збираєшся зробити?
Мікаель знизав плечима:
— Що я можу зробити? Можливо, мені слід було б поговорити з тобою про етику і мораль, а також небезпеку копирсання в чужому особистому житті.
— А хіба всі журналісти не це роблять?
Він хитнув головою:
— Так, звичайно. Саме тому в журналістів є комісія з етики, яка дотримується моральних аспектів їхньої роботи. Коли я пишу про мерзотника з банківської сфери, я не торкаюся, наприклад, його сексуального життя. Навіть якщо жінка, яка підроблює чеки, лесбіянка або ловить кайф від сексу зі своїм псом, я не пишу про це. Навіть негідники мають право на приватне життя, і взагалі, людям дуже легко нашкодити нападками на їх стиль життя. Ти розумієш, що я маю на увазі?
— Так.
— Отже, ти робиш замах на недоторканність особи. Моєму працедавцеві ні до чого знати, з ким я трахаюся. Це моя особиста справа.