Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник

Про все це вона розповідала тої літньої ночі, але жодним словом про Фішера, жодним словом про Гельгу, жодним про Кіт, жодним про Бернгарда не згадала й не сказала йому тоді, що вже, мабуть, завагітніла від нього, а другого вечора обоє вони мало не збожеволіли, бо в нього знов випало нічне чергування, але Кіт залишилася спати з нею, а Фішер — він саме повернувся з поїздки — ночував у сусідній кімнаті. Вона була дуже засмучена, і водночас їй відлягло від серця, а на другий день його перевели до Тольмсгофена. Розповіла йому й про Бляйблеву третю, Елізабет, з якою вона була заприязнилась і яка невдовзі, однак, знову зникла десь у Югославії. «Як тільки котрась із них виявиться милою, то невдовзі зникає. Тепер Елізабет держить там готель і весь час запрошує мене в гості. Але ж не поїду я туди в супроводі охоронців!» Розказала Губертові й про свою віллу під Малагою, де панує сама нудьга. Бона розповідала багато, майже все... Зроду ще вона нікому стільки не розповідала. Звичайно, вона віддалася йому не зразу, не з першого погляду; цей молодий поліцейський припав їй до вподоби відразу, припав до вподоби дужче, ніж решта його колег, до того ж він її одноліток, а може, навіть на рік-два молодший... Бона й досі не знає, скільки років Бернгардові, але ж тепер діти йдуть до першого причастя дуже рано; чи, може, Губертові вже всі тридцять, він на Два роки старший від неї, і саме з ним у неї сталося те, у що вона не повірила б ніколи й нізащо, навіть якби довелося тисячу разів заприсягти: що вона спатиме з чужим чоловіком, як із своїм,— із чоловіком, котрий ніколи, ніколи в світі не спитає: «А пілюлю ви вже ковтнули?» Нагоди в неї траплялися не раз, вона приятелювала з чоловіками, їй мало не робили пропозиції,— скажімо, в клубі верхової їзди, в тенісному клубі, на вечірках; і декотрі з тих чоловіків, як, приміром, молодий Цумерлінг, були навіть привабливі, милі, вони не сприймали все так серйозно й щоразу жартували з неї: «Ну навіщо ж так серйозно, люба Сабіно?.. У вас завжди все так серйозно?..» А от Губерт... Вона вже навіть добре не пригадує, як воно й сталося: чи то до того йшлося, чи то просто так збіглися обставини, чи цього можна було уникнути, чи не можна; чи то вона зробила перший крок, чи він... Це був збіг обставин, а чи можна було його уникнути, чи ні — нехай вирішують боги. Він стояв тут, походжав довкола, вдень і вночі, з тижня на тиждень, майже два місяці. Але щодо одного сумніву нема: з двома іншими його колегами, Цурмаком і Люлером, про це б не могло бути й мови, хоч вони теж досить милі хлопці — знають-бо кожнісінький кущик, деревце, горбочок, кожнісінький куточок у домі, в саду й у сусідстві, тримають у голові детальний план будинку, в тім числі й гардероб, комірчину, прасувальну, гаражі й сарай для всілякого причандалля, ворота й терасу перед кухнею, де погожої днини Блюм перебирає овочі й чистить картоплю, а поруч примощується Кіт, бо її дуже цікавить така робота. І, звісно ж, кімнату «для хоббі» (колись Фішер захопився був столярством, хоч ось уже цілий рік не переступає порогу тієї кімнати)... Крім того, сауну в підвалі, обидві ванні... Одне слово, вони знають будинок, і сад, і сусідні садиби до останнього куточка. І всім трьом не до вподоби, що тут такі великі вікна. Ускладнення настали після того, як їй порадили не посилати більше Кіт до дитячого садка й відколи стало нецікаво ходити до крамниць. Забезпечити цілком гарантовану охорону блюкгофенського дитячого садка технічно, попри все бажання, неможливо, туди раз у раз приводять дітей, забирають їх, привозять харчі, там сила-силенна входів і виходів, поруч у парку розкидані одноповерхові літні будиночки, кущі, квітник, дитячі майданчики... Садок-бо спеціально спланували й заклали на відкритому місці, між школою і плавальним басейном жодної огорожі, туди весь час під'їздять якісь автомашини, і перевірити їх усіх справді немає змоги. А після пригоди з Пліфгеровим тортом доводиться оглядати навіть термоси з обідом. Кінець кінцем дійшло вже до невеличкого бунту серед батьків, адже їхнім дітям, вважають вони, нічого не загрожує (хоч насправді це зовсім не так, бо «вони,— сказав Губерт,— здатні викрасти чию завгодно дитину, навіть мою»), і постійний нагляд та охорона призводить, мовляв, тільки до нервових розладів, завдає душевних травм, і все це, зрештою, марна праця, бо коли що, то вони завдадуть удару зовсім в іншому місці.