Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник

Ервін таки не втримався й повідомив про те, що вона вагітна, пресі, адже їй довелося на якийсь час відмовитись від верхової їзди, і вона, безперечно, не зможе готуватися до участі в чемпіонаті. До того ж щоразу, коли вона сідає верхи, її мав би хтось супроводжувати, котрийсь із поліцейських, що розуміється на конях. Яка вже там була б утіха! Іноді вона, не довго думаючи, вирушала ввечері на концерт (особливо як тут виступав отой молодий росіянин, що так чудово грав Бетховена) чи десь на виставку (вона бачила колись репродукції картин одного молодого художника, який тепер саме виставляється)... Та відколи їй доводиться на все це щоразу „робити заявки“, вимагаючи, сказати б, у такий спосіб забезпечити свою безпеку, ні концерти, ні виставки її вже не тішать.

А як подумають про неї селяни, коли стане відомо, що завагітніла вона зовсім не від Ервіна, а від поліцейського, наймолодшого і найсуворішого з охоронців попередньої групи від того, якого всі трохи недолюблювали? Бо він дуже серйозний і дуже серйозно ставиться до своїх обов'язків; селянин Германс назвав його „чоловіком без гумору“, адже Губерт не давав його синові гратися старою зброєю — не з міркувань безпеки, а просто на підставі поліційних приписів. Хлопець блукає по лісах, чагарниках та полях і збирає всілякий брухт, що залишився після другої світової війни. Те залізяччя досить небезпечне, багато ж бо людей, дітей і дорослих, уже покалічились на тих старих гранатах, декого взагалі порозривало, і вона в тій справі вперто — може, надто вперто?— захищала Губерта. Так, Губерт чоловік серйозний, як і вона, він не може дивитися на все це спокійно. А Блор... Блор уже втратив свою привабливість; на прогулянку — з охороною, по молоко — з охороною, з охороною до каплиці, куди вона так любить приносити квіти матері божій; проказувати „Аве Марія“ — під охороною, погомоніти з селянами про господа бога, про світ, худобу, дітей, погоду, церкву й державу — все під охороною. Поодверталися сусіди. Знівечена доля Ерни Бройєр — теж наслідок її охорони, безперечно; тепер Ерна сидить із тим Шублером в його однокімнатній квартирці з кухнею, шукає роботу й нічого не може знайти, і Шублер шукає роботу й нічого не може знайти. З Бройєром Ерна ніяк не розлучиться, він геть збанкрутував, будинок по сусідству гуляє, його продають, а після того, як він спорожнів, охорону тут посилили ще дужче, тепер перевіряють уже й тих, хто виявляє бажання придбати будинок, невдоволений маклер навіть натякнув, що подасть позов про відшкодування збитків, роздзвонив на весь світ, нібито ціна на будинок упала, звісно ж, через те, що Блор обернувся на „поліційне кубло“, вже навіть поповзли чутки про створення Товариства захисту інтересів осіб, котрі зазнали збитків унаслідок охоронно-запобіжних заходів, і до цього товариства буцімто вступили й Клобери; в селі подейкують про якусь „надрегіональну“ організацію, оскільки в такий спосіб уже постраждало, мовляв, багато людей.

А вона тужить за Губертом і жде Кете, маму, що забере її з собою до Тольмсгофена, де тепер служить Губерт. Вона вже якось знайде нагоду, докладе зусиль, у крайньому разі вмовить Кете влаштувати для всіх охоронців та їхніх родин вечірку в отій великій залі внизу, де звичайно проходять конференції концерну... Так, це ідея: скласти нарешті подяку всім отим людям та їхнім родинам, можна навіть запросити оркестр, а для дітей — ляльковий театр, і коли потім їй пощастить поговорити з Губертом, познайомитися з Гельгою та Бернгардом, тоді вона спробує спитати ради в когось такого, кому можна довіритися більше, ніж отому монстрові Кольшредеру. Не завадило б, мабуть, побалакати і з Рольфом, братом, хоч пуття з такої розмови буде й небагато: Ервін так і не пробачив Рольфові, що той назвав свого хлопця Гольгером. („Назвати Гольгером першого сина, того, котрий від Вероніки... Ну гаразд, то було сім років тому. Але й другого, котрий від Катаріни... Називати ще одного сина Гольгером після листопада сімдесят четвертого року... Ні, ці твої родичі для мене не існують. І взагалі, підпалювати машини, жбурляти камінням!..“) Рольф поведеться по-діловому, надто по-діловому, незважаючи ні на що; безвідносно, загалом Рольф, певно, зрозуміє, що подружня зрада її пригнічує, але те, що її пригнічує, і то багато глибше, вчинена нею зрада щодо Гельги, а не щодо Фішера, викличе в нього аналітичні міркування. Про все це він, звісно, ще пам'ятає, але поспівчувати не може. Другий її брат, Герберт, від щирого серця посміявся б, звичайно, але допомоги годі чекати й від нього; так, він би пореготав, дав би волю своїм радощам („У тобі ж бо визріває нове життя, сестричко. Це ж радість — нове життя!“) і порадив би їй просто піти від Фішера й почати десь (де? де?) все спочатку — піти, як то кажуть, у тому, в чому є. Та найкраще буде, мабуть, побалакати з Катаріною. Як-не-як, вони з нею майже однолітки, не мають одна від одної таємниць, ніколи не сварилися... Її навіть непомалу вразило, коли Катаріна раптом вкинулась у політику й захопилася системним аналізом, який часом навіть чимось приваблює. Але їй ніякий системний аналіз не зарадить... А може, все ж таки зарадить? Вона була й лишається католичкою, шанує церкву, і навіть десяток хтивих Кольшредерів не зіб'ють її з праведного шляху. Губерт також щирий католик, і в них це серйозно, дуже серйозно, не якісь там „міщанські фіглі-міглі“; Катаріна повинна її зрозуміти, адже вона так запекло виступає проти порнографії і проміскуїтету. Катаріна, мабуть, приведе якогось психотерапевта, і той... і той, певно, заборонить їй і згадувати слова „подружня зрада“. Зрештою, може статися так, що Ервін, прагнучи уникнути ганьби й скандалу,— ганьба, до речі, для нього гірша, ніж скандал,— усиновить чи удочерить дитину, дасть їй своє прізвище і запропонує роз'їхатися чи розлучитися вже потім. Але на це вона не погодиться. Вона жодного дня не може більше жити з Фішером. Ця туга за Губертом, за його руками, його вустами, голосом, за його серйозним поглядом...