Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
— Незважаючи на мою цілковиту пошану до старого Кутузова, — говорив він далі, — гарні були б ми всі, чогось чекаючи і тим даючи йому нагоду втекти або обдурити нас, тимчасом як тепер він напевно в наших руках. Ні, не треба забувати Суворова і його правила: не ставити себе в становище атакованого, а атакувати самому. Повірте, на війні енергія молодих людей часто вірніше показує шлях, ніж уся досвідченість старих кунктаторів.
— Але в якій же позиції ми атакуємо його? Я був на аванпостах сьогодні, і не можна зробити висновку, де він саме стоїть 8 головними силами, — сказав князь Андрій.
Йому хотілося висловити Долгорукову свій план атаки, який він склав.
— Ах, це цілком однаково, — швидко заговорив Долгоруков, встаючи й розгортаючи карту на столі. — Всі випадки передбачено: якщо він стоїть біля Брюнна…
І князь Долгоруков швидко й неясно розповів план флангового руху Вейротера.
Князь Андрій почав заперечувати й доводити свій план, який міг бути однаково хорошим з планом Вейротера, але мав ту ваду, що план Вейротера був уже схвалений. Тільки-но князь Андрій почав доводити невигоди того й вигоди свого, князь Долгоруков перестав його слухати й неуважно дивився не на карту, а на обличчя князя Андрія.
— А втім, у Кутузова буде сьогодні військова рада: ви там можете все це висловити, — сказав Долгоруков.
— Я це і зроблю, — сказав князь Андрій, відходячи від карти.
— І про що ви турбуєтесь, панове? — сказав Білібін, який досі з веселою усмішкою слухав їх розмову і тепер, очевидно, збирався пожартувати. — Буде завтра перемога чи поразка, слава російської зброї застрахована. Крім вашого Кутузова, нема жодного начальника колони — росіянина. Начальники: Herr general Wimpfen, le comte de Langeron, le prince de Lichtenstein, le prince de Hohenloe et enfin Prsch… prsh… et ainsi de suite, comme tous les noms polonais[369].
— Taisez vous, mauvaise langue [370], — сказав Долгоруков. — Неправда, тепер уже два росіянина: Милорадович і Дохтуров, і був би третій, граф Аракчеєв, та в нього нерви слабкі.
— Однак Михайло Іларіонович, я думаю, вийшов, — сказав князь Андрій. — Бажаю щастя і успіху, панове, — додав він і вийшов, потиснувши руки Долгорукову й Білібіну.
Повертаючись додому, князь Андрій не міг стриматися, щоб не спитати Кутузова, який мовчазно сидів біля нього, про те, що він думає про завтрашній бій.
Кутузов суворо подивився на свого ад'ютанта і, помовчавши, відповів:
— Я думаю, що бій буде програно, і я так сказав графу Толстому і просив його переказати це государеві. Що ж, ти думаєш, він мені відповів? Eh, mon cher général, je me mêle de riz et des côtelettes mêlez vous des affaires de la guerre [371]. Так… Ось що мені відповіли.
XII
О десятій годині вечора Вейротер зі своїми планами переїхав на квартиру Кутузова, де й було призначено військову раду. Усіх начальників колон було викликано до головнокомандуючого, і, крім князя Багратіона, який відмовився приїхати, усі з'явилися на призначену годину.
Вейротер, бувши повним розпорядником гаданого бою, становив своєю жвавістю і квапливістю різку протилежність незадоволеному і сонному Кутузову, який неохоче грав роль голови й керівника військової ради. Вейротер, очевидно, почував себе на чолі руху, що став уже нестримним. Він був, як запряжена коняка, що з возом розбіглася з гори. Чи він тягнув, чи його гнало, він не знав; але він мчав на всю можливу швидкість, не маючи вже часу обмірковувати те, до чого призведе цей рух. Вейротер цього вечора був двічі для особистого огляду у ворожому цепу і двічі в государів, російського і австрійського, для доповіді та пояснень, і в своїй канцелярії, де він диктував німецьку експозицію. Він, змучений, приїхав тепер до Кутузова.
Він, видно, був такий заклопотаний, що забув навіть бути чемним з головнокомандуючим: він перебивав його, говорив швидко, неясно, не дивлячись в обличчя співрозмовникові, не відповідаючи на запитання, був забруднений болотом і мав вигляд жалюгідний, змучений, розгублений і разом з тим самовпевнений і гордий.
Кутузов займав невеликий дворянський замок біля Остраліц. У великій вітальні, що стала кабінетом головнокомандуючого, зібралися: сам Кутузов, Вейротер і члени військової ради. Вони пили чай. Чекали тільки князя Багратіона, щоб розпочати військову раду. О восьмій годині приїхав Багратіонів ординарець з вісткою, що князь бути не може. Князь Андрій прийшов доповісти про це головнокомандуючому і, користуючись дозволом бути присутнім на раді, що його раніш дав йому Кутузов, зостався в кімнаті.
369
Пан генерал Вімпфен, граф Ланжерон, князь Ліхтенштейн, князь Гогенлое і ще Прш… прш…, як усі польські імена.
370
— Замовкніть, злий язик,
371
— Ет, дорогий генерале! Я заклопотаний рисом та котлетами, а ви клопочіться воєнними справами.