Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
Долгоруков весело зареготав.
— Тільки всього? — зауважив Волконський.
— Та все ж Білібін знайшов серйозний титул адреси. І дотепна й розумна людина…
— Як же?
— Главі французького уряду, au chef du gouvernement français, — серйозно і з задоволенням сказав князь Долгоруков. — Правда ж, добре?
— Добре, але дуже не сподобається йому, — зауважив Волконський.
— О, дуже! Мій брат знає його: він не раз обідав у нього, в теперішнього імператора, в Парижі, і казав мені, що він не бачив більш витонченого й хитрого дипломата: знаєте, поєднання французької спритності та італійського акторства! Ви знаєте його анекдоти з графом Марковим? Лише граф Марков умів з ним обходитися. Ви знаєте історію хусточки? Це чудово!
І балакучий Долгоруков, звертаючись то до Бориса, то до князя Андрія, розповів, як Бонапарт, бажаючи випробувати Маркова, нашого посланника, навмисно впустив перед ним хусточку і зупинився, дивлячись на нього, чекаючи, певно, від Маркова послуги, і як Марков зараз же впустив тут-таки свою хусточку і підняв свою, не піднімаючи Бонапартової.
— Charmant[364], — сказав Волконський, — але ось що, князю, я прийшов просити вас за цього молодика. Справа, бачите…
Та князь Андрій не встиг закінчити, як до кімнати ввійшов ад'ютант і покликав князя Долгорукова до імператора.
— Ах, яка прикрість! — сказав Долгоруков, поспішно встаючи й потискаючи руки князеві Андрію і Борисові. — Ви знаєте, я дуже радий зробити все, що від мене залежить, і для вас і для цього милого молодика. — Він ще раз потиснув Борисові руку з виразом добродушної, щирої і бадьорої легковажності. — Та ви бачите… до іншого разу!
Бориса хвилювала думка про ту близькість до вищої влади, в якій він цієї хвилини почував себе. Він усвідомлював себе тут у зіткненні з тими пружинами, що керували всіма величезними рухами тих мас, маленькою, покірною і мізерною частиною яких він почував себе в своєму полку. Вони вийшли в коридор слідом за князем Долгоруковим і зустріли невисокого чоловіка в цивільному одязі, з розумним обличчям і різкою рисою виставленої вперед щелепи, яка, не псуючи його, надавала йому особливої виразності і жвавості виразу. Вийшовши (з тих дверей государевої кімнати, в які увійшов Долгоруков), цей невисокий чоловік кивнув, як своєму, Долгорукову і пильно-холодним поглядом став вдивлятися в князя Андрія, йдучи просто на нього і, очевидно, чекаючи, щоб князь Андрій вклонився йому або дав дорогу. Князь Андрій не зробив ні того, ні цього; в обличчі його виявилася злість, і молодий чоловік, одвернувшись, пройшов стороною коридора.
— Хто це? — спитав Борис.
— Це один з найвизначніших, але найнеприємніших мені людей. Це міністр закордонних справ, князь Адам Чарторижський.
— Оці люди, — сказав Волконський із зітханням, якого він не міг затамувати, в той час як вони виходили з палацу, — оці ось люди вирішують долю народів.
Другого дня війська виступили в похід, і Борис не встиг до самої Аустерліцької битви побувати ні в Волконського, ні в Долгорукова і залишився ще на якийсь час в Ізмайловському полку.
X
На світанку 16-го числа ескадрон Денисова, в якому служив Микола Ростов і який був у загоні князя Багратіона, рушив з нічлігу в бій, як казали, і, пройшовши з версту позад інших колон, був зупинений на великому шляху. Ростов бачив, як повз нього пройшли вперед козаки, 1-й і 2-й ескадрони гусарів, піхотні батальйони з артилерією і проїхали генерали Багратіон та Долгоруков з ад'ютантами. Увесь страх, що його він, як і раніш, почував перед боєм; уся внутрішня боротьба, шляхом якої він перемагав у собі цей страх; усі його мрії про те, як він по-гусарському відзначиться в цьому бою, — пропали марно. Ескадрон їхній було залишено в резерві, і Микола Ростов нудно і тоскно провів цей день. О дев'ятій годині ранку він почув пальбу поперед себе, вигуки «ура», бачив поранених, яких везли назад (їх було небагато), і, нарешті, бачив, як у середині сотні козаків провели цілий загін французьких кавалеристів. Очевидно, бій закінчився і бій був, очевидно, невеликий, але щасливий. Проходячи назад, солдати й офіцери розповідали про блискучу перемогу, про захоплення міста Вішау і взяття в полон цілого французького ескадрону. День був ясний, сонячний, після великого нічного приморозку, і веселий блиск осіннього дня збігався з вісткою про перемогу, яку передавали не тільки розповіді тих, що брали участь у бою, але й радісні вирази облич у солдатів, офіцерів, генералів та ад'ютантів, що їхали туди і звідти повз Ростова. Тим болючіше щеміло серце в Миколи, який даремне перестраждав увесь страх, що передує боєві, і пробув цей веселий день без діла.
364
— Чудово,