Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
— Що це? Ти як думаєш? — звернувся Ростов до гусара, що стояв біля нього, — це ж у ворога?
Гусар нічого не відповів.
— Що, хіба ти не чуєш? — досить довго почекавши відповіді, знову спитав Ростов.
— А хто йо зна, ваше благородіє, — неохоче відповів гусар.
— Як на місце — повинен бути ворог? — знову повторив Ростов.
— Може, він, а може, й так, — промовив гусар, — діло нічне. — Ну! пустуй! — крикнув він на свого коня, що ворушився під ним.
Кінь Ростова теж квапився, бив ногою об мерзлу землю, прислухаючись до звуків і придивляючись до вогнів. Галас дедалі посилювався і злився в суцільне гудіння, яке могла учинити лише кількатисячна армія. Вогні ширше й ширше розкидалися, певно, по лінії французького табору. Ростову вже не хотілося спати. Веселий, тріумфуючий галас у ворожій армії збудливо впливав на нього. «Vive l'empereur, l'empereur!»[375] — уже ясно було чути тепер Ростову.
— А недалеко, — мабуть, за струмком, — сказав він до гусара, що стояв біля нього.
Гусар лише зітхнув, нічого не відповідаючи, і прокашлявся сердито. По лінії гусарів залунав тупіт вершника, що їхав риссю, і з нічного туману раптом виросла, здаючись величезним слоном, постать гусарського унтер-офіцера.
— Ваше благородіє, генерали! — сказав унтер-офіцер, під'їжджаючи до Ростова.
Ростов, усе оглядаючись на вогні й галас, поїхав з унтер-офіцером назустріч декільком вершникам, що їхали по лінії. Один був на білому коні. Князь Багратіон і князь Долгоруков з ад'ютантами виїхали подивитися на чудне явище — вогні та галас у ворожій армії. Ростов під'їхав до Багратіона, відрапортував йому і приєднався до ад'ютантів, вслухаючись у те, що говорили генерали.
— Повірте, — казав князь Долгоруков, звертаючись до Багратіона, — що це ніщо більш як хитрість: він відступив і в ар'єргарді наказав запалити вогні й галасувати, щоб обманути нас.
— Навряд, — сказав Багратіон, — звечора я їх бачив на тому горбі; коли пішли, то й звідти знялися. Пане офіцер, — звернувся князь Багратіон до Ростова, — стоять там ще його фланкери?
— Звечора стояли, а тепер не можу знати, ваше сіятельство. Накажіть, я з'їжджу з гусарами, — сказав Ростов.
Багратіон зупинився і, не відповідаючи, в тумані намагався розглядіти обличчя Ростова.
— А що ж, подивіться, — сказав він, помовчавши трохи.
— Слухаю.
Ростов дав остроги коневі, гукнув унтер-офіцера Федченка та ще двох гусарів, наказав їм їхати за собою і риссю помчав з гори в тому напрямі, де тривав галас. Ростову й моторошно і весело було їхати самому з трьома гусарами туди, в цю таємничу й небезпечну туманну далину, де ніхто не був раніш за нього. Багратіон крикнув йому з гори, щоб він не їхав далі струмка, але Ростов удав, ніби він не чув його слів, і, не зупиняючись, їхав далі й далі, раз у раз обманюючись, приймаючи кущі за дерева і вибої за людей і щоразу з'ясовуючи свої обмани. Спустившись риссю з гори, він уже не бачив ні наших, ні ворогових вогнів, але голоснішими, яснішими чув вигуки французів. В улоговині він побачив перед собою щось схоже на річку, але, доїхавши до неї, розглядів проїжджену дорогу. Виїхавши на дорогу, він притримав коня, вагаючись: їхати нею чи перетяти її і їхати чорним полем під гору. Їхати дорогою, що виднілася крізь туман, було безпечніше, бо скоріше можна було розглядіти людей. «Давай за мною», — промовив він, перетяв дорогу і став підніматись галопом на гору, до того місця, де звечора стояв французький пікет.
— Ваше благородіє, ось він! — промовив ззаду один з гусарів.
І не встиг ще Ростов розглядіти те, що раптом зачорніло в тумані, як блиснув вогник, клацнув постріл, і куля, неначе жаліючись на щось, задзижчала високо в тумані й вилетіла зі слуху. Друга рушниця не вистрілила, але блиснув вогник на панівці. Ростов повернув коня і галопом поїхав назад. Ще розітнулися в різних проміжках чотири постріли і на різні тони заспівали кулі десь у тумані. Ростов притримав коня, повеселілого так само, як він, од пострілів, і поїхав ступою. «Ну-бо ще, ну-бо ще!» — казав у його душі якийсь веселий голос. Але пострілів більш не було.
375
«Віват, імператор, імператор!»