Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
— Ну? — відповідав старий.
— Тите, йди молотити, — казав жартівник.
— Тьху, ну тебе к бісу, — лунав голос і губився в реготі денщиків та слуг.
«І проте я люблю й дорожу лише тріумфом над усіма ними, дорожу цією таємничою силою і славою, яка ось тут надо мною витає в цьому тумані!»
XIII
Ростов цієї ночі був зі взводом у фланкерському цепу, поперед загону Багратіона. Гусари його попарно були розсипані в цепу; сам він їздив верхи по цій лінії цепу, намагаючись перебороти сон, що непереборно клонив його. Позад нього видно було величезний простір вогнищ нашої армії, що неясно горіли в тумані; спереду від нього була туманна пітьма. Хоч скільки вдивлявся Ростов у цю туманну далину, він нічого не бачив: то сіріло, то наче чорніло щось; то мигали неначе вогники, там, де мав бути ворог; то йому думалось, що це лише в очах у нього блищить. Очі його заплющувались, і в уяві поставав то государ, то Денисов, то московські спогади, і він знову квапливо розплющував очі й бачив близько перед собою голову й вуха коня, на якому він сидів, іноді чорні постаті гусарів, коли він за шість кроків наїжджав на них, а вдалині — все ту ж туманну пітьму. «Чому ж? дуже можливо, — думав Ростов, — що государ, зустрівши мене, дасть доручення, як і всякому офіцерові, скаже: „Поїдь, довідайся, що там“. Багато ж розповідали, як цілком випадково він узнав так якогось офіцера і наблизив до себе. Що, коли б він наблизив мене до себе! О, як би я охороняв його, як би я говорив йому чисту правду, як би я викривав його обманщиків!» І Ростов, для того, щоб виразно уявити собі свою любов і відданість государеві, уявляв собі ворога або дурисвіта-німця, якого він з насолодою не тільки вбивав, але й по щоках бив на очах у государя. Раптом далекий крик розбудив Ростова. Він здригнувся й розплющив очі.
«Де я? Ага, в цепу: гасло й пароль — дишель, Ольмюц. Яка досада, що ескадрон наш завтра буде в резервах… — подумав він. — Попрошуся в бій. Це, може, єдина нагода побачити государя. Так, тепер недовго до зміни. Об'їду ще раз і, як повернуся, піду до генерала й попрошу його». Він краще вмостився в сідлі і торкнув коня, щоб іще раз об'їхати своїх гусарів, йому здалося, що стало видніше. З лівого боку видно було пологий освітлений схил і протилежний чорний горб, що здавався крутим, як стіна. На горбі цьому була біла пляма, якої ніяк не міг зрозуміти Ростов: чи галявина це в лісі, освітлена місяцем, чи залишки снігу, чи білі будинки? Йому здавалося навіть, що по цій білій плямі заворушилося щось. «Мабуть, сніг — ця пляма; пляма — une tache», — думав Ростов. «Ось тобі і не таш…»
«Наташа, сестра, чорні очі. На…ташка… (От здивується, коли я їй скажу, як я побачив государя!) Наташку… ташку візьми…» — «Правіше ось, ваше благородіє, а то тут кущі», — сказав голос гусара, повз якого, засинаючи, проїжджав Ростов. Ростов підвів голову, що опустилася вже до гриви коня, і зупинився біля гусара. Молодий дитячий сон непоборно клонив його. «Егеж, пак, що я думав? — не забути. Як з государем розмовлятиму? Ні, не те — це завтра. Ага! На ташку, наступити… тупити нас — кого? Гусарів. А гусари і вуса… Тверською їхав цей гусар з вусами, ще я подумав про нього, проти самого будинку Гур'єва… Старий Гур'єв… Ех, хороший хлопець Денисов! Егеж, усе це дрібниці. Головне тепер — государ тут. Як він на мене дивився, і хотілось йому щось сказати, та він не смів… Ні, це я не смів. Та це дрібниці, а головне — не забувати, що я потрібне ось думав, егеж. На — ташку, нас — тупити, так, так так. Це добре». І він знову впав головою на шию коня. Раптом йому здалося, що в нього стріляють. «Що? Що? Що?.. Рубай! Що?..» — заговорив, прокинувшись, Ростов. У ту мить, як він розплющив очі, Ростов почув перед собою там, де був ворог, протяглий крик тисячі голосів. Коні його й гусара, що стояв біля нього, нашорошили вуха на цей крик. На тому місці, з якого чутно було крик, засвітився й погас один вогник, потім другий, і по всій лінії французьких військ на горі засвітилися вогні, і крик дедалі дужчав. Ростов чув звуки французьких слів, але не міг їх розібрати. Занадто багато гуділо голосів. Тепер чутно було: аааа! і рррр!