Війна і мир 1-2

— Обережніше, обережніше, хіба не можна обережніше? — видно, більше страждаючи, ніж помираючий солдат, промовив государ і від'їхав далі.

Ростов бачив повні сліз очі государя і чув, як він, від'їжджаючи, по-французьки сказав Чарторижському:

— Яка жахлива річ війна, яка жахлива річ! Quelle terrible chose que la guerre!

Війська авангарду розташувалися за Вішау; перед очима в них був ворожий цеп, який поступався нам місцем при найменшій перестрілці протягом цілого дня. Авангардові оголошено було подяку государя, обіцяно нагороди і людям роздано подвійну порцію горілки. Ще веселіше, ніж минулої ночі, тріскотіли бівуачні багаття і лунали солдатські пісні. Денисов цієї ночі святкував підвищення своє в майори, і Ростов, уже доволі випивши, наприкінці гулянки запропонував тост за здоров'я государя, але «не государя-імператора, як кажуть на офіціальних обідах, — сказав він, — а за здоров'я государя, доброї, чарівної і великої людини; п'ємо за його здоров'я і за безперечну перемогу над французами!».

— Коли ми перше билися, — сказав він, — і не давали спуску французам, як під Шенграбеном, що ж тепер буде, коли він попереду? Ми всі помремо, з насолодою помремо за нього. Так, панове? Може, я не так говорю, я багато випив; та я так почуваю, і ви теж. За здоров'я Олександра першого! Урра!

— Урра! — піднесено зазвучали голоси офіцерів.

І старий ротмістр Кірстен кричав з запалом і не менш щиро, ніж двадцятилітній Ростов.

Коли офіцери випили й розбили свої склянки, Кірстен налив другі і, в самій сорочці та в рейтузах, зі склянкою в руці підійшов до солдатських вогнищ і, у величній позі, махнувши вгору рукою, зі своїми довгими сивими вусами, з білими грудьми, що виднілися з розхристаної сорочки, зупинився в сяйві багаття.