Війна і мир 1-2

— Князь Багратіон не буде, тому ми можемо починати, — сказав Вейротер, квапливо встаючи зі свого місця і наближаючись до стола, на якому була розкладена величезна карта околиць Брюнна.

Кутузов, у розстебнутому мундирі, з якого, немовби звільнившись, випливла на комір його гладка шия, сидів у вольтерівському кріслі, поклавши симетрично пухлі старечі руки на підлокітники, і майже спав. На звук голосу Вейротера він із зусиллям розплющив єдине око.

— Так, так, будь ласка, а то пізно, — промовив він і, кивнувши головою, опустив її і знову заплющив очі.

Коли спочатку члени ради думали, що Кутузов вдає, ніби він спить, то звуки, які він робив носом під час дальшого читання, доводили, що в цю хвилину для головнокомандуючого йшлося про значно важливіше, ніж про бажання виявити своє презирство до диспозиції чи хоч би там до чого: йшлося для нього про нестримне вдоволення людської потреби — сну. Він справді спав. Вейротер з порухом людини, занадто занятої для того, щоб гаяти хоч одну хвилину часу, глянув на Кутузова і, переконавшись, що він спить, узяв папір і голосно, в одному тоні почав читати диспозицію майбутнього бою під заголовком, який він теж прочитав:

«Диспозиція до атаки ворожої позиції позад Кобєльніца і Сокольніца, 20-го листопада 1805 року».

Диспозиція була дуже складна й важка. В оригінальній диспозиції писалося:

Da der Feind mit seinem linken Fluegel an die mit Wald be-deckten Berge lehnt und sich mit seinem rechten Fluegel laengs Kobelnitz und Sokolnitz hinter die dort befindlichen Teiche zieht, wir im Gesentheil mit unserem linken Fluegel seinen rechten sehr debordiren, so ist es vortheilhaft letzteren Fluegel des Feindes zu attakiren, besonders wenn wir die Doerfer Sokolnitz und Kobelnitz im Besitze haben, wodurch wir dem Feind zu-glelch in die Hanke fallen und ihn auf der Flaeche zwischen Schlapanitz und dem Thuerassa-Walde verfolgen koennen, indem wir dem Defileen von Schlapanitz und Bellowitz ausveichen, welche die feindliche Front decken. Zu diesem Endzwecke ist es noethig… Die erste Kolonne marschirt… die zweite Kolonne marschirt… die dritte Kolonne marschirt…[372] і т. ін., — читав Вейротер. Генерали, здавалося, неохоче слухали важку диспозицію. Білявий високий генерал Буксгевден стояв, спершись спиною на стіну і, зупинивши свої очі на вогнику свічки, здавалось, не слухав і навіть не хотів, щоб думали, що він слухає. Просто навпроти Вейротера, спрямувавши на нього погляд своїх блискучих одвертих очей, у войовничій позі, сперши руки з вигнутими назовні ліктями на коліна, сидів рум'яний Милорадович, з піднятими вусами і плечима. Він уперто мовчав, дивлячись в обличчя Вейротера і зводив з нього очі лише тоді, коли австрійський начальник штабу замовкав. У цей час Милорадович значущо оглядався на інших генералів. Але із значення цього значущого погляду не можна було зрозуміти, Згоден він був чи не згоден, задоволений чи незадоволений з диспозиції. Ближче за всіх до Вейротера сидів граф Ланжерон і з тонкою усмішкою південного французького обличчя, що не покидала його за весь час читання, дивився на свої тонкі пальці, які швидко обертали за ріжки золоту табакерку з портретом. У середині одного з довжелезних періодів він зупинив обертальний рух табакерки, підвів голову і з неприємною чемністю на самих кінцях тонких губ перебив Вейротера і хотів сказати щось; але австрійський генерал, не перериваючи читання, сердито насупився й замахав ліктями, немовби кажучи: потім, потім ви мені скажете свої думки, тепер, будь ласка, дивіться на карту і слухайте. Ланжерон звів очі вгору з виразом подиву, оглянувся на Милорадовича, мовби питаючи пояснення, але зустрівши значущий без ніякого значення погляд Милорадовича, сумовито опустив очі і знову заходився вертіти табакерку.