Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Ну, звісно. Як завжди. Допоки нас тримали в полоні, ви хтозна-де там били байдики. І, певна річ, досі нічого не з’ясували щодо британського консула. Де вже там!

Увечері в палаці Вузької Гавані справили бенкет на всю губу. Віддавши всім вишуканий уклін та побажавши на добраніч, Ріпічип пішов спати першим, адже за його словами: «Завтра, нарешті-таки, розпочнуться найсправжнісінькі пригоди!» Утім, ані завтра, ані післязавтра, ані в найближчі дні нічого такого розпочатися й не могло, позаяк тепер вони збиралися податися в досі незвідані моря до досі незвіданих земель, а для цього треба було як слід підготуватися. Отож «Зоряного мандрівника» розвантажили, і по колодах восьмеро коней виволокли його на берег, де найдосвідченіші корабельні теслі обстежили кожен-кожнісінький клаптик вітрильника. Відтак його знову спустили на воду та поповнили свіжими провіантом і питною водою, скільки влізло, тобто по саму ватерлінію, а влізло припасів всього на двадцять вісім діб. Та навіть цього, як із прикрістю зауважив Едмунд, вистачить їм тільки на два тижні невпинного плавання на схід, після чого розшуки доведеться перервати й повертатися назад.

А поки відбувалися всі ці приготування, Каспіан користався кожною нагодою, аби порозпитувати в найстаріших шкіперів, яких йому вдалося розшукати у Вузькій Гавані, чи не знають вони, чи, може, що чули, про землю на схід. Задля цього цим бувалим морським вовкам із сивими короткими (які так і називаються шкіперськими) борідками та блакитними очима він виставив не один кухоль елю й почув від них у відповідь багато-пребагато довгих та небувалих історій. Та ті, хто викликав найбільшу довіру, нічого й чути не чули про землі на схід від Самотніх островів, а багато хто ще й вважав, що коли запливти задалеко в той бік, то опинишся у розбурханому морі, без жодної землі деінде, там, де лише високі хвилі повік-віків перекочуються через край світу.

— Тут, певно, друзі вашої величності й пішли на дно! — сумно кивали вони.

А решта ж лише плели всяку нісенітницю про краї, що населені людьми без голови, про плавучі острови, люті водяні смерчі та про вогонь, що на воді горить.

І лише один, на велику радість Ріпічипа, сказав:

— А далі за цим усім лежить сторона Аслана. Та це вже за краєм світу, й вам туди не потрапити аж ніяк.

Та, коли в нього стали допитуватися подробиць, він лише й зміг сказати, що чув це від свого батька.

А от Берн зміг їм лише повідомити, що бачив, як шестеро його супутників відпливли на схід, і що відтоді від них ані слуху, ані духу. Про це він розповідав Каспіану, коли вони з ним стояли разом на найвищій вершині Аври і спозирали Східний океан.

— Я часто буваю тут рано-вранці, — розказував герцог, — дивлюся, як встає з-за моря сонце, й часом мені здається, що воно сходить зовсім поруч, за милю-дві звідси. І тоді я згадую про своїх друзів і запитую себе, що ж там, за цим небокраєм? І хоча там, швидше за все, нічого немає, мені інколи буває соромно за те, що я залишився на березі. Та вас, ваша величносте, мені відпускати не хочеться. Адже ваша допомога тут може знадобитися. Закриття невільницького ринку здатне стати початком великих змін, і я через це остерігаюся війни з Остраханством. Подумайте як слід, мій повелителю.