Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

Каспіан кивнув Берну й відійшов убік. Берн і Дрініан зробили крок уперед, схопили стіл з обох країв, підняли його та шпурнули в куток. Стіл покотився сторчака, і з нього навсібіч полетіли папери, печатки, промокашки, теки, ручки й каламарі. Тоді Берн і Дрініан дбайливо витягнули губернатора з крісла й поставили на ноги, розвернувши обличчям у той бік, де він щойно солідно сидів. За мить Каспіан зайняв його місце й поклав собі на коліна оголений меч.

— Ваша світлосте, — сказав він, наводячи оком на Бельмеса. — Ви зустрічаєте нас менш гостинно, ніж ми на те сподівалися. Ми — король Нарнії.

— А де це написано? — не змигнувши оком спитав губернатор. — Я не одержав аніяких повідомлень. Ваші дії вважаю незаконними. Згодний розглянути письмові заяви…

— Ми завітали, щоб перевірити вашу роботу, — продовжував Каспіан. — Вам доведеться надати пояснення з двох питань. Перше: ми не знайшли жодних записів про те, що острови сплатили нарнійській короні належну данину хоча б один раз за останні сто п’ятдесят років.

— Пропоную розглянути це питання на наступному щомісячному засіданні ради, — перебив Бельмес. — Якщо пропозицію буде прийнято, ми створимо спеціальну комісію, яка підготує доповідь про фінансовий стан до першого засідання в наступному фінансовому році.

— А в наших законах, до речі, чорним по білому написано, — казав далі Каспіан, не звертаючи уваги на слова Бельмеса, — що у випадку несплати данини губернатор мусить відшкодувати нестачу з власної кишені.

Почувши таку заяву, Бельмес немовби повернувся до тями.

— О, про це не може бути й мови! Це економічно неможливо. Ваша величність, мабуть, жартують, хе-хе? — сказав він, та не засміявся.

Він саме гарячково обмізковував, як би швидше позбутися непроханих гостей. Знай він, що у Каспіана лише один корабель, а замість численного війська — лише його екіпаж, він доклав би зусиль заспокоїти їх солодкими словесами, а вночі наказав би схопити й замкнути до казематів палацу. Та він бачив, як напередодні, проходячи протокою, якийсь невідомий бойовий корабель подавав сигнали — ймовірніше всього, своїм супутникам. Тоді він ще не знав, що це корабель самого короля: стояв майже повний штиль, і хоругва із золотим левом не майоріла на вітрі; тому губернатор вирішив почекати, що ж воно буде далі. Але тепер він уже не сумнівався, що біля Бернстеда стоїть на якорі усенький королівський флот. Бельмес ні за що не повірив би, що можна увійти у Вузьку Гавань і намагатися завоювати острови із загоном у якісь п’ятдесят людей. Принаймні самого себе в такій ролі він аж ніяк не міг й уявити.

— І друге, — сказав Каспіан. — Ми воліємо відати, чому ви дозволили таке потворне та ганебне явище, як торгівля невільниками? Адже в усі часи вона засуджувалася і заборонялася нарнійськими законами!

— Вона, на жаль, є неминучою, й більш того — доконечною! — викрикнув губернатор. — Це підвалини економічного піднесення островів, джерело теперішнього та запорука майбутнього процвітання!