Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Я дав клятву, благородний герцогу, — мовив Каспіан у відповідь. — І потім, що я скажу Ріпічипу?
Розділ 5
Буря
За три тижні після прибуття на Самотні острови «Зоряний мандрівник» вивели на буксирі з Вузької Гавані. У годину відплиття на березі зібрався величезний натовп; сказано було чимало напутніх слів і пролито прощальних сліз. Побажавши щастя і довголіття герцогу і його родині, Каспіан звернувся до остров’ян із прощальною промовою, і люди кричали йому у відповідь: «У добру путь!» Коли корабель, ліниво ляскаючи вітрилом, відійшов від берега подалі й звуки королівської сурми стали ледь чутними, на березі запала тиша. «Зоряний мандрівник» вийшов у відкрите море і спіймав вітер; буксир відокремився від нього й пішов на веслах назад; ніс корабля розбив першу велику хвилю, і судно одразу немов перетворилося на живу істоту. Матроси взялися до своїх буденних справ, Дрініан заступив на першу вахту, і судно почало обходити південний край острова Авра, тримаючи курс на схід.
Наступні кілька днів пролетіли мов один. Люсі почувалася найщасливішою дівчинкою на світі. Прокидаючись вранці, вона бачила, як на стелі її каюти грають, відбиваючись у воді, сонячні промені, роздивлялася чудові подарунки, які вона везла з Самотніх островів: гумові морські чоботи, високі черевики на шнурках, матроський тільник, зюйдвестку та плетений смугастий шарф. Потім вона піднімалася на палубу й подовгу вдивлялася у море, що з кожним ранком ставало дедалі блакитнішим, а повітря — теплішим. Після цього наставав час сніданку, і їла вона з таким апетитом, який буває тільки під час морської подорожі.
Вона подовгу просиджувала на кормі, граючи з Ріпічипом у шахи. Кумедно було дивитися, як він обома лапками піднімає занадто великі для нього фігури або підводиться навшпиньки, аби дотягнутися до середини дошки. Він був неабияким гравцем і зазвичай перемагав, коли пам’ятав, у що грає. Але Люсі вигравала набагато частіше, тому що мишачий король деколи робив зовсім безглузді ходи: наприклад, підставляв коня під ферзя та туру одночасно. Справа в тому, що він майже завжди забував, що перед ним шахи, і уявляв собі справжній бій, а тому рухав шахового коня туди, куди спрямував би власного — у найнебезпечніші місця. Адже голова мишачого короля була повна безрозсудних гасел на кшталт «Стояти на смерть», «Перемогти або померти», «Краще славна смерть, ніж безславна поразка» тощо.
Та недовго тривали ці щасливі часи. Одного вечора Люсі, що ліниво дивилася на довгий водяний хвіст за кормою, підняла очі й помітила, що на заході з надзвичайною швидкістю збираються величезні хмари.
Ось у них на хвилину з’явилося невелике віконце, і крізь нього пробилися жовті західні промінчики. Там, куди вони падали, хвилі здавалися якимись незвичайними й море нагадувало бруднувате жовте полотно. Різко похолодало. Здавалося, навіть корабель затремтів від передчуття небезпеки та поривався пливти якомога швидше. Вітрило то безживно обвисало, то, навпаки, напиналося до межі. Доки Люсі вдивлялася вдалину й дивувалася такій раптовій і недобрій зміні погоди, Дрініан крикнув, заглушаючи шум вітру: «Свистати усіх нагору!» У наступну мить гарячково закипіла робота. Одні кинулися задраювати люки, другі гасили вогонь у печі на камбузі, треті піднімалися на реї, аби взяти риф, або, просто кажучи, прибрати вітрило. І тут почалося… Люсі побачила, що прямо перед ними в морі раптом утворилася неймовірна прірва, і корабель з небаченою швидкістю понісся униз. З іншого боку прірви здіймалася сіра пінява гора, ладна обвалитися на «Зоряного мандрівника» і рознести його на друзки. Здавалося, це була неминуча смерть, але корабель раптом злетів на цю гору і дзиґою закрутився на її вершині. На палубу звалився водяний стовп розміром з головну вежу королівського палацу, перетворивши корму і півбак на два маленьких острівці в бурхливому морі. Матроси, з тих, що залишилися нагорі, лежали на реях, відчайдушно приборкуючи непокірне вітрило. Якийсь порваний канат піднявся за вітром, а вітер був настільки сильний, що канат навіть не полоскався за вітром, а просто завис, мов туго напнута циркова линва.