Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Батько щойно пішов, місіс Смолл і тітонька Гестер, яким Джеймс уже про все розповів, тепло його привітали. Він, мабуть, зголоднів після всіх отих свідчень. Смізер напече йому свіжих пампушок, бо його татусь поїв їх усі. Нехай лягає на канапі; і нехай вип'є чарку сливового бренді. Воно додає сили.
Свізін сидів і досі, він затримався довше ніж звичайно, бо відчував, що йому треба трохи розважитись. Почувши про частування, він чмихнув. Ну й молодь тепер пішла! Його печінка зовсім розладналась, і він навіть чути не міг, що хтось інший п'є сливове бренді.
Він зразу ж пішов, сказавши Сомсові:
— Як там твоя дружина? Перекажи, що коли їй буде нудно і вона схоче пообідати зі мною тихо-мирно, нехай приїздить,— я почастую її таким шампанським, яке їй не часто доводиться пити.
Дивлячись на Сомса з висоти свого зросту, Свізін стиснув його руку в своїй великій, пухкій, жовтій руці, ніби хотів розчавити всю цю дрібноту, а потім, випнувши груди, рушив перевальцем до дверей.
Місіс Смолл і тітонька Гестер вжахнулись. Свізін такий химерний!
Їм самим кортіло запитати Сомса, як сприйме рішення суду Айріні, але вони знали, що запитувати про це не годиться: можливо, він сам щось скаже з цього приводу, з'ясує для них це пекуче питання, що стало чи не головним у їхньому житті, питання, яке мучило їх нестерпно тому, що його доводилося замовчувати; навіть Тімоті — і той уже про все знав, і новина ця згубно вплинула на його здоров'я. А Джун, що робитиме Джун? Це теж захоплююче, хоч і небезпечне, питання!
Вони не забули останнього візиту старого Джоліона, після якого він ані разу до них не заходив; вони не забули того відчуття, яке охопило всіх присутніх,— відчуття, що родина Форсайтів уже стала не та, що вона розпадається.
Але Сомс не зачіпав цікавої для них теми; він сидів, поклавши ногу на ногу, й розводився про барбізонську школу художників, яку він щойно відкрив. Вони скоро прославляться, і, певна річ, на них можна буде заробити чималі гроші; він оце надибав дві картини якогось Коро, чарівні штучки; якщо за них призначать помірну ціну, він їх неодмінно купить,— він гадає, що згодом вони коштуватимуть набагато більше.
Місіс Септімус Смолл і тітонька Гестер слухали Сомса з цікавістю, але їх трохи ображало, що з ними не хочуть поділитися важливими новинами.
Слухати його цікаво, навіть дуже цікаво, до того ж Сомс такий тямущий, що хто-хто, а він, напевно, зуміє дати раду тим картинам; проте їм хотілося б знати, які в нього плани тепер, коли йому пощастило виграти справу; чи він збирається відразу ж виїхати з Лондона й оселитися в Робін-Гілі, а коли ні, то що ж він вирішив робити?
Сомс відповів, що сам іще не знає; Мабуть, вони скоро переїдуть. Він устав і поцілував тітоньок.
Тільки-но тітонька Джулі пройшла крізь цей прощальний обряд, як з нею сталася раптова зміна — ніби в душу їй хлюпнула хвиля шаленої відваги; здавалося, кожна рисочка її обличчя силкується звільнитися від невидимої щільної маски.
Вона випросталася на весь свій чималий зріст і мовила:
— Давно вже я думаю, любий, що треба тобі усе розказати, і всі інші мовчать, то я вирішила...
Тітонька Гестер перебила її:
— Джуліє, попереджаю тебе, ти робиш це...— вона загнулася, переводячи дух,— ти робиш це на свою власну відповідальність!
Місіс Смолл провадила далі, ніби не чуючи:
— Так от, щоб ти знав, любий: місіс Мак-Ендер бачила Айріні у Річмонд-парку — вона гуляла там із містером Босіні.
Тітонька Гестер, що теж була підвелася, тепер опустилася в своє крісло й одвернулась. Ні, Джулі аж надто вже!.. Ну навіщо було заводити цю розмову в її, тітоньки Гестер, присутності. І, затамувавши дух, вона чекала, що ж відповість на це Сомс.
Сомс почервонів — рум'янець, як завжди, спалахнув у нього між бровами; піднявши руку, він розглянув нігті, ніби вибираючи, котрий із них йому найбільш до вподоби, прикусив його злегка, а потім процідив крізь зуби:
— Місіс Мак-Ендер — змія!
І, не чекаючи відповіді, вийшов з вітальні.
Дорогою до Тімоті Сомс обміркував, як поводитиметься вдома. Він зайде до кімнати Айріні й скаже:
«Справу вирішено на мою користь, і на цьому хай буде кінець! Я не хочу кривдити Босіні; сподіваюся, ми з ним знайдемо спільну мову; ніхто не збирається його розоряти, а ми з тобою — забудьмо минуле! Ми здамо в оренду наш будинок і оселимося там, де немає цих туманів. Ми негайно переїдемо в Робін-Гіл. Я... я не хотів тебе образити! Тож потиснімо одне одному руки і...» Може, вона дозволить йому поцілувати себе, і все минеться!